Холодна мжичка над Львовом, небо затяглося грубою повстю — ні проблиску.
Треба зайти до Піллера забрати рукопис. А може, ще заскоро, може, він колись таки його видрукує?.. А тоді — колись — чи потрібна буде людям моя книжка? Хіба як документ часу. То чи не краще передати її шукачеві живлющої води нині — як спадок старшого покоління?
Мушу знайти його. Сказав бо Сковорода: «Безперервний ланцюг вериг, та його розгризає люд мислію своєю, коли в нього вибивають із рук меча».
Мокра клямка на брамі кам’яниці Піллера подалася униз, двері застережно скрипнули; повагавшись лише мить, Любимський увійшов до приміщення друкарні.
Львів, 1968—1973 pp.