Він здригнувся й промовчав, а його дружина продовжила далі його переконувати.
— Вона не надто набридатиме нам. Снідає тітка в ліжку, і зазвичай одразу після вечері вона підніматиметься до себе в кімнату. Як на мене, це дуже тактовно. Вона чудово розуміє, що нам буде не до вподоби постійна присутність когось третього. Чи не здається тобі, Едварде, що, зваживши все це, ми повинні пристати на її пропозицію і прихистити її в себе?
— Напевно, — важко зітхнув він. — Ти права: з фінансового погляду, це чудова пропозиція, від якої, гадаю, буде вкрай нерозумно відмовитися. Та, чесно кажучи, вона мені не до душі.
— Я дуже рада, що ти погоджуєшся зі мною, любий. Запевняю тебе, все буде й наполовину не так погано, як ти думаєш. Та й, окрім особистої вигоди, ми робимо бідолашній тітці неабияку послугу. Старенька так гірко плакала після того, як ти пішов. Вона сказала, що вирішила більше не залишатися в домі дядька Роберта, але не знає, куди їй податися і що з нею буде, якщо ми не приймемо її в себе. Вона була сама не своя.
— Гаразд, гаразд. Нехай поживе у нас рік, а далі побачимо. Може, все й влаштується так, як ти кажеш, і буде не так погано, як зараз здається. Ходімо в дім?
Дарнелл нахилився, щоб підняти люльку, яка так і лежала у траві. Він не міг її знайти, тому запалив сірника й одразу ж побачив свою люльку, а поруч з нею, під лавкою, побачив щось схоже на вирвану з книжки сторінку. Йому стало цікаво, і він підняв той аркуш.
Запаливши у вітальні гасову лампу, місіс Дарнелл дістала поштовий папір, щоб відразу ж написати місіс Ніксон, що вони радо приймають тітчину пропозицію, коли її злякав здивований вигук чоловіка.
— Що трапилося? — спитала вона, вражена його скриком. — З тобою все гаразд?
— Поглянь, — відповів він, простягнувши їй невеличкий аркушик. — Я щойно знайшов це в саду під лавкою.
Мері розгублено глянула на свого чоловіка й почала читати.
НОВЕ Й ОБРАНЕ СІМ'Я АВРААМА
ПРОРОЦТВА, ЩО ЗДІЙСНЯТЬСЯ В ЦЬОМУ РОЦІ
1. Флот зі ста сорока чотирьох суден вирушить на Тартесс і острови.
2. Знищення сили Собаки, в тому числі актів, що суперечать законам Авраама.
3. Повернення флоту з Тартесса із аравійським золотом, яке ляже у підмурівок нового міста Авраама.
4. Пошук нареченої і накладення печатей на Сімдесятьох Сімох.
5. Обличчя ОТЦЯ осяється більшим блаженством, ніж лик Мойсея.
6. Папу Римського закидають камінням у долині під назвою Берек-Зиттор.
7. ОТЦЯ визнають три великі правителі. Два великі правителі відкинуть існування ОТЦЯ й одразу ж загинуть у вогні ЙОГО гніву.
8. Зв'язування чудовиська з маленьким рогом, скинення суддів.
9. Віднаходження нареченої на землі єгипетській, яка тепер розташована в західній частині Лондона, про що дізнався ОТЕЦЬ.
10. Дарунок нової мови сімдесятьом сімом та ста сорока чотирьом. ОТЕЦЬ іде до покоїв нареченої.
11. Знищення Лондона та відновлення Міста під назвою Но, що в перекладі означає «нове місто Авраама».
12. ОТЕЦЬ возз'єднається з нареченою, а Земля за півгодини наблизиться до Сонця.
Обличчя місіс Дарнелл просвітліло, коли вона прочитала цей текст, що здався їй хоч і безглуздим, проте цілком безневинним. З вигуку чоловіка вона зрозуміла, що треба боятися чогось неприємнішого за цю незрозумілу низку пророцтв.
— Ну то що? — сказала вона. — Що не так?
— Що не так? Невже ти не розумієш, що цей аркуш загубила твоя тітка, а він свідчить про те, що вона геть з глузду зсунулася.
— Ох, Едварде, не кажи такого. По-перше, звідки ти знаєш, що аркушик належить саме їй? Його могло просто занести вітром із сусідніх садів. А навіть якщо й так, не варто через це вважати її несповна розуму. Особисто я не вірю у всілякі пророцтва, але є багато хороших людей, в яких стосовно цього зовсім інша думка. Я знала одну стареньку і, на моє переконання, дуже добру леді, яка щотижня купувала газету, в якій друкувалися всілякі пророцтва і тому подібне. Ніхто не вважав її божевільною, а батько казав, що зроду не зустрічав людей з таким гострим розумом до торгівлі, як у неї.
— Думай що хочеш, та я вважаю, що ми обоє ще пошкодуємо.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Повернулася Еліс після своїх «вечірніх гульок», а вони й досі безмовно сиділи, аж поки місіс Дарнелл сказала, що втомилася і хоче лягти спати. Чоловік її поцілував.
— Навряд чи мені зараз вдасться заснути, — сказав він, — а ти йди, кохана. Хочу над дечим поміркувати. Ні, ні, я не передумаю: як я й обіцяв, твоя тітка може з нами жити. Але я мушу дещо з'ясувати.
Дарнелл довго думав, міряючи кроками кімнату. На Една-роуд один за одним гасли ліхтарі, люди передмістя вже повдягалися спати, а у вітальні Дарнеллів усе ще горіло світло, і чоловік усе так само тихенько ходив туди-сюди. Йому здавалося, що навколо їхнього спокійного подружнього життя неначе звідусіль збиралися якісь гротескні та фантастичні фігури, передвістя хаосу й плутанини, небезпека божевілля — дивна компанія з іншого світу. Це виглядало так, наче на тихі, сонні вулички якогось невеличкого давнього містечка, що зачаїлося поміж пагорбів, звідкілясь прилетіли звуки барабана і флейти, дикої пісні, і на базарну площу увірвався галасливий натовп пістряво вбраних музик, що витанцьовували в такт своїй шаленій музиці, вириваючи мешканців з їхніх затишних домівок і мирного життя та спокушаючи їх приєднатися до їхнього несамовитого танцю.
Усе ще вдалині, але вже близько (бо вона була захована у нього в серці) він побачив мерехтіння яскравої зірки, а внизу западала темрява, місто облягли туман і пітьма. На його вуличках замерехтіли сполохи червонястого полум'я смолоскипів. Пісня лунала все гучніше. В ній вчувалися все наполегливіші чарівні звуки, що здіймалися й падали в неземних переливах, немов якесь заклинання. Шалено гупав барабан, зривалася на крик флейта, закликаючи всіх містян покинути свої затишні домівки, щоб просто на вулицях провести дивний обряд. Ці вулиці, зазвичай такі тихі, заколисані прохолодним і спокійним покровом темряви, загорнуті в сон під наглядом вечірньої зорі, тепер витанцьовували блимаючими ліхтарями, відлунювали лементом тих, хто кудись поспішав, немов їх нестримно вабило якесь магічне закляття. Мелодія урочистих пісень наростала, удари барабана ставали все лункішими, а посеред пробудженого міста, у червонястому світлі смолоскипів, фантастично вдягнені музики виконували свою інтерлюдію.
Дарнелл не знав, чи то були музики, які зникають так само раптово, як і з'являються, гублячись десь серед стежок, що вели до пагорба, чи вони насправді були чарівниками, володарями таємних могутніх заклять, які могли перетворити Землю на геєну вогненну, аби ті, що дивилися й слухали їх, наче відвідувачі вуличного спектаклю, потрапили в пастку звуку й того видовища, що розгорталося перед ними, були затягнуті у візерунки цього містичного танку, щоб потім, підхоплені вітром, бути віднесеними у безкінечні лабіринти диких ненависних пагорбів, аби навіки заблукати серед них.
Але Дарнелл нічого цього не боявся, бо в його серці запалала ранкова зоря. Вона жила в ньому все життя, й поступово її світло ставало все яскравішим і яскравішим, і він почав розуміти, що хоч його земні кроки й відлунюють на бруківці прадавнього, оточеного чарівниками міста в такт їхнім пісням і процесіям, він водночас жив у безтурботному й безпечному яскравому світі, дивлячись з невимовної височини на хаос смертного торжества, споглядаючи таємні обряди, де він не був справжнім актором, і слухаючи чарівних пісень, які нізащо у світі не спокусили б його вийти за мури цього високого й священного міста.
Серце Дарнелла було сповнене великої радості та неймовірного спокою, коли він ліг біля своєї дружини й поринув у сон, а прокинувшись уранці, відчув себе щасливим.
IV
На початку наступного тижня думки Дарнелла наче оповила якась імла. Можливо, природа не мала на меті створити його прагматичним чи обдарованим «здоровим глуздом», як це зазвичай називають, але внаслідок свого виховання він хотів мати чистий, ясний розум і зніяковіло намагався пояснити самому собі причини свого дивного настрою недільного вечора, як раніше намагався витлумачити свої дитячі та юнацькі мрії.