Серед доробку автора є маловідома збірка зашифрованої кореспонденції та маніфестів «Будинок Прихованого світла». Написана у кращих традиціях езотеричної літератури герметизму, вона стала справжньою сповіддю Мекена-творця (там він, зокрема, розкриває ідею Світла поза Світлами) та є чи не єдиним безпосередньо окультним текстом письменника. З ним перегукується новела «Найпотаємніше світло», де містичні ідеї та концепції Мекена набувають практичного втілення (хоча й не надто явно). Очевидний зв'язок з «Дивним випадком доктора Джекілла і містера Гайда» легко пояснити: у дитинстві Артур Мекен зачитувався Стівенсоном.
«Осяйна піраміда», новела, що також увійшла до цього видання, наближує стиль Мекена до стилю іншого відомого британського письменника Артура Конан Дойла. Попри численні порівняння з Едґаром По у критиці, новела цілком британська за стилем і нагадує про «Пригоду танцівників» Конан Дойла: в обох історіях таємниця балансує між раціональним та ірраціональним, в обох випадках довколишній простір стає не тільки тлом для подій, але й важливою їх складовою. До речі, інший відомий майстер жахів, Роберт Говард, надихнувся цим твором для створення своєї новели «Діти ночі[4]».
Окрему увагу варто звернути на численні уявні культури, що їх описав Мекен. Карткові ігри, листи невідомою мовою, різноманітні фейрі — усе це начебто лишається у світобаченні тих чи тих персонажів (як, скажімо, зізнання дівчини в щоденнику у «Білих людях»), переплітається під дивними кутами, утворюючи химерний лабіринт художнього світу. У цьому сенсі найближчою аналогією буде таємнича Каркоза, до якої зверталися Бірс, Чемберс і Лавкрафт — дивний світ, складові якого хаотично з'являються тут і там. На диво, такий фрагментарний спосіб творення уявної реальності Мекена часто виявлявся дієвішим за банальний опис.
Оскільки твори Мекена утворюють цілісний, хоча й не завжди зрозумілий, часто небезпечний, але завжди привабливий світ, зібрання робіт з різних періодів творчості автора дозволяє максимально наблизитися до розуміння його власної філософії та світосприйняття. На відміну від інших містиків, Мекен дозволяв літературі лишатися літературою, лишивши магічні квадрати, формули й інсиґнії в езотеричних книжках. Валлійський фольклор, містичні європейські та східні вчення, поєднання багатьох різних культур та обов'язкова таємничість принесли Артурові Мекену всесвітнє визнання. Знайомство з роботами Мекена вплинуло на створення знаменитого культу міфів Ктулху Говарда Лавкрафта: за його посередництвом ГФЛ запозичив до своєї творчості численні кельтські легенди, а також конкретні назви — вигадану мову акло та Ноденса, одного з Прадавніх Богів[5]. Стівен Кінґ взагалі назвав повість «Великий бог Пан» «можливо, найкращою історією жахіть, написаною англійською, за всі часи».
Аби дістатися до українського читача, Мекенові знадобилося понад сто років. Він створював темний романтизм разом із Говардом Лавкрафтом, Амброузом Бірсом, Робертом Чемберсом, Абрагамом Меррітом[6] та Алістером Кровлі[7], і тепер разом з ними, він здійснює «друге пришестя» у серії «Майстри готичної прози».
Великий бог Пан
І. Експеримент
— Радий, що ви завітали, Кларку, справді, дуже радий. Я не був певний, чи ви зможете знайти трохи вільного часу.
— Я подбав про все на кілька днів вперед; зараз немає багато роботи. Але, Реймонде, невже вам зовсім не лячно? Хіба це безпечно?
Двоє Чоловіків неспішно походжали терасою навпроти будинку доктора Реймонда. Сонце все ще нависало над західним гірським хребтом тьмяним червоним колом, що не відкидало тіней, а в повітрі наче все завмерло. Із лісу, що розкинувся на схилі гори, приємно повівав вітер, і було чути вуркотіння диких голубів. Унизу, у видовженій чарівній долині поміж самотніх пагорбів звивалася річечка, а після заходу сонця над долом почав здійматися легкий та білий як молоко серпанок туману. Доктор Реймонд різко повернувся до свого друга.
— Питаєте, чи це безпечно? Звісно, що так. Сама по собі операція дуже проста — її може зробити будь-який хірург.
— А на інших етапах також не виникне ризиків?
— Жодних. Абсолютно жодної фізичної небезпеки, даю вам слово. Ви завжди боїтеся, Кларку, завжди, але ви знаєте мою історію. Останні двадцять років я практикую трансцендентну медицину. Як мене тільки не називали: і знахарем, і шарлатаном, і самозванцем, але я завжди знав, що я на правильному шляху. П'ять років тому я досягнув своєї мети, і відтоді кожен день був підготовкою до того, чим ми займемося сьогодні ввечері.
— Хочеться вірити, що так воно і є. — Кларк насупив брови і кинув на доктора Реймонда підозрілий погляд. — Ви цілком упевнені, Реймонде, що ваша теорія — не якась фантасмагорія: образ хоч і вигадливий, але не більше того?
Доктор Реймонд різко зупинився. Він був чоловіком середнього віку, сухорлявий, навіть худий, з блідо-жовтим відтінком шкіри, але коли він повернувся до Кларка, його щоки спалахнули рум'янцем.
— Погляньте довкола себе, Кларку. Ви бачите гору, і пагорби, що виростають один поза одним, як хвилі, ви бачите ліс, і фруктовий сад, поля стиглої пшениці, й луги, що сягають очерету біля річки. Ви бачите, як я стою поруч з вами, і чуєте мій голос. Але я вам кажу: все це — від зірки, яка щойно палахкотіла в небі, до твердого ґрунту під нашими ногами, — усе це є не більш як мрії та тіні; тіні, що приховують від наших очей справжній світ, який лежить за чарами й мріями, за «блуканням по Аррасу, мріями про успіх[8]», за всім цим, як за завісою.
Не знаю, чи хтось коли-небудь піднімав цю завісу, але я точно знаю, Кларку, що ми з вами сьогодні ввечері побачимо, як ця пелена спаде з очей когось іншого. Ви, мабуть, думаєте, що це якесь дивне безглуздя. Може й дивне, але це — щира правда, і наші пращури знали, що буде, якщо підняти цю завісу. Вони це називали «побачити бога Пана».
Кларк здригнувся. Від молочної імли, що збиралася понад рікою, віяло холодом.
— Справді дивовижно, — озвався він. — Ми стоїмо на краю дивного світу, Реймонде, якщо те, що ви кажете, правда. Гадаю, без ножа нам не обійтися?
— Ніяк. Потрібно лише зробити легкий надріз на сірій речовині, злегка перетасувати деякі клітини — мікроскопічна перестановка, що залишиться поза увагою дев'яноста дев'яти зі ста фахівців у сфері мозку. Я не хочу обтяжувати вас, Кларку, всіма тонкощами професії. Я можу розказати вам про безліч технічних нюансів, що звучатимуть приголомшливо, але не зроблять вас розумнішим, ніж ви є зараз. Та ви, мабуть, побіжно читали в непопулярних колонках газети про те, що у фізіології мозку досягнуто неймовірних успіхів. Якось на днях я натрапив у газеті на замітку про теорію Діґбі[9] та відкриття Брауна Фейбера. Теорії та відкриття! Я був ще п'ятнадцять років тому там, де вони зараз, і не мені вам пояснювати, що ці п'ятнадцять років я не стояв на місці. Достатньо лиш сказати, що п'ять років тому я здійснив відкриття, на яке натякав, коли говорив, що досягнув своєї мети. Після років важкої праці, після років марних пошуків у темряві, після днів та ночей розчарувань і навіть відчаю, коли мене інколи трясло від думки про те, що, можливо, є й інші, хто шукають те саме, що і я, коли нарешті, після довгих поневірянь, раптове відчуття радості торкнулось моєї душі, я зрозумів, що довга подорож добігла свого кінця. Але водночас з тим, що тоді здавалось і досі видається шансом, навіюванням мимовільної пустої думки, що прийшла знайомими маршрутами і стежками, якими я ішов уже сотні разів, мені раптово відкрилася велика істина, і я побачив прямо перед моїми очима цілісінький світ, невідому планету, континенти й острови, безмежні океани, де, на мою думку, не плавав жоден корабель, відколи Людина вперше підвела очі до неба й побачила сонце, і небесні зорі, й тиху землю попід ними. І це не просте красномовство, як ви можете подумати, Кларку, але простими словами це важко описати. Я не знаю, чи можна те, що я відчуваю, викласти простими й доступними термінами. До прикладу, наш світ тепер добряче обперезаний всілякими телеграфними дротами й кабелями, і думка, щойно зринувши в голові, мало не так само миттєво блискавкою пролітає зі сходу на захід, з півночі на південь, через водні простори та пустелі. Уявіть, що сьогодні якийсь електрик раптом усвідомив, що він та його друзі просто гралися камінчиками, помилково сприймаючи їх за основи світу. Уявіть, що така людина побачила безмежний простір можливостей, які відкриваються перед електричним струмом, і слова людей, що летять до сонця і далі, у віддалені системи, а голос людей розумних відлунює в порожнечі, що обмежує наше мислення. Одне слово, це чудова аналогія того, що я зробив. Зараз ви бодай трохи зрозумієте те, що я відчував тоді, коли стояв тут одного вечора. Надворі був літній вечір, і долина виглядала точнісінько так, як зараз. Я стояв тут і бачив перед собою невимовну безодню, що глибоко зяяла поміж двох світів — світу матеріального та світу духовного. Я бачив величезну бездонну глибину, що простягалася мороком переді мною, і тієї ж миті із землі раптово виріс місток світла, з'єднавши береги безодні. Якщо бажаєте, можете зазирнути в книжку Брауна Фейбера, і ви дізнаєтеся, що до сьогоднішнього дня науковці не можуть пояснити наявність чи обґрунтувати функції однієї групи нервових клітин мозку. Ця група є і була схожою на орендовану землю — не більш як неродюча місцина для побудови фантастичних теорій. Але я — не Браун Фейбер і не належу до тих фахівців, які поділяють його погляди, адже я чудово знаю про можливі функції цих нервових клітин. Одним дотиком я можу їх оживити, дотиком можу вивільнити той електричний струм, дотиком можу вдосконалити зв'язок між цим світом свідомого та... ми зможемо закінчити це речення трохи згодом. Так, без ножа не обійтися. Але подумайте лишень, на що цей ніж здатен. Він повністю зруйнує стіну свідомого, і, можливо, вперше з часів створення людини дух погляне на духовний світ. Кларку, Мері побачить бога Пана!
5
В есеї «Надприродний жах у літературі» Лавкрафт приділяє Мекену неабияку увагу. Описуючи всі спектри творчості митця, він уславлює Артура Мекена як одного з найталановитіших сучасників і доволі детально розбирає такі твори, як «Великий бог Пан», «Три самозванці», «Пагорб мрій», «Осяйна піраміда» і «Терор». Щоправда, автор есею вдається до спойлерів, розкриваючи сюжетну лінію згаданих творів. Також ГФЛ наводить у тексті вірш «Читаючи Артура Мекена», написаний американським поетом Френком Лонґом.
6
«Вибрані твори» Амброуза Бірса, «Король у Жовтому» Роберта Чемберса, «Повне зібрання творів (у 4 томах)» Говарда Лавкрафта і «Гори, відьмо, гори! / Повзи, тінь, повзи» Абрагама Мерріта вийшли друком у готичній серії «Видавництва Жупанського».
9
Йдеться про Кенельма Діґбі, учня Парацельса, що розробляв теорію палінґенезії-оживлення відмерлих та створення штучних організмів. Услід за Парацельсом, вважав палінгенез питанням біології, а не метафізики.