— Але ж ви пам'ятаєте, що ви мені писали? Я думав, що потрібно, аби вона...
Решту він прошепотів докторові на вухо.
— Зовсім ні, аж ніяк. Це дурниці. Запевняю вас. Усе просто чудово. Я в цьому більш ніж переконаний.
— Добре подумайте, Реймонде. Це — велика відповідальність. Щось може піти не так, і ви картатимете себе до кінця своїх днів.
— Не думаю, навіть якщо трапиться найгірше. Як вам відомо, я витягнув Мері зі стічної канави, врятувавши її від голоду, коли вона була ще зовсім дитиною. Вважаю, її життя належить мені, і я можу розпоряджатися ним так, як того забажаю. Ходімо, вже вечоріє. Нам краще зайти досередини.
Доктор Реймонд першим зайшов у будинок і через хол спустився вниз довгим темним коридором. Він вийняв з кишені ключа та відімкнув важкі двері, жестом запросивши Кларка до його лабораторії. Раніше вона слугувала кімнатою для більярду, освітлена лампою в скляному плафоні в центрі стелі, звідки падало приглушене сірувате світло на постать доктора, який запалював переносну лампу зі щільним абажуром, поставивши її на стіл, що стояв посередині кімнати.
Кларк озирнувся довкола. Вільних стін практично не було. Всюди були полиці, заставлені всілякими пляшечками та флаконами різних форм та кольорів, а під одною стіною стояла маленька книжкова шафа в стилі чиппендейл[10]. Реймонд показав на неї.
— Бачите той рукопис Освальда Кролла[11]? Він один із перших вказав мені шлях, хоч не думаю, що сам він коли-небудь ступав на нього. Йому належать ці дивні слова: «У кожному зерні пшениці ховається душа зорі».
У лабораторії було обмаль меблів; стіл у центрі, кам'яна плита з відтоком в одному кутку і два м'які крісла, в яких розташувалися Реймонд з Кларком; окрім цього в дальньому кінці кімнати стояло ще одне дивне на вигляд крісло. Кларк дивився на нього здивованими очима.
— Так, це воно, — мовив Реймонд. — Тепер ми можемо поставити його на місце. — Він підвівся і, підкотивши до світла крісло, почав піднімати й опускати сидіння, регулюючи його висоту, під різними кутами підлаштовуючи спинку і підставку для ніг. На вигляд воно було доволі комфортним, і, поки доктор орудував рукоятками, Кларк провів рукою по м'якому зеленому оксамиту.
— Що ж, Кларку, вмощуйтеся якомога зручніше. А на мене чекає ще кілька годин роботи. Я був змушений відкласти наостанок деякі справи.
Реймонд підійшов до кам'яної плити, і Кларк з острахом спостерігав, як той схилився над рядом флаконів і запалив вогонь під тиглем. У доктора на поличці, що висіла над його приладами, стояла невеличка переносна лампа, і Кларк, що сидів у тіні, дивився на велику похмуру кімнату, дивуючись із химерних малюнків, які креслили яскраве світло та розмивали пітьму, контрастуючи одне з одним. Згодом він відчув, що в кімнаті витає якийсь дивний запах; спочатку ледь вловимий, він ставав усе різкішим, і Кларк здивувався, що це не запах аптеки чи операційної. Знічев'я він намагався вгадати, що то пахне, і мимохіть почав згадувати той день, п'ятнадцять років тому, коли він блукав лісом та лугами поблизу свого дому. Надворі стояла нестерпна задуха початку серпня, і спека легким серпанком розмила обриси речей та спотворила сприйняття відстані, а люди, дивлячись на термометр, казали щось про аномально високу, мало не тропічну, температуру. Дивно, що у пам'яті Кларка зринув цей чудовий жаркий день п'ятдесятих. Згадка про сліпуче всепроникне сонячне світло неначе стерла тіні та світло в лабораторії, і він знову відчув гаряче повітря, що обпікало йому обличчя, побачив мерехтливе світло, що здіймалося із землі, і почув шепіт літа.
— Сподіваюся, Кларку, вам не докучає цей запах; він абсолютно нешкідливий. Хіба що може нагнати на вас трішки млості, тільки й усього.
Кларк доволі виразно чув слова і знав, що Реймонд звертається саме до нього, та він ніяк не міг прокинутись від свого летаргічного сну. Єдине, про що він міг зараз думати, — це про ту прогулянку на самоті п'ятнадцять років тому. Тоді він востаннє окинув оком ліс і поля, які він знав ще з малечку, а тепер вони постали перед ним у яскравому світлі, немов картина. Та найважливіше те, що до нього долинув запах літа: викликаний теплом сонячного світла змішаний аромат квітів, пахощі лісу та прохолодних затінених місцин, що ховалися глибоко в зелених нетрях. Але над усіма пахощами панував запах плодючої землі, що немов простягала руки, всміхаючись. У своїх фантазіях він блукав, як колись, від поля до лісу, ледь розбираючи стежину, що звивалася між блискучим підліском буків, і цівка води, що скрапувала з вапняної скелі, звучала в нього уві сні, як кришталева мелодія. Думки почали плутатися й змішуватися з іншими спогадами, букова алея перетворилася на стежину між дубів, де місцями на гіллі плелася виноградна лоза, то пускаючи вгору хвилясті кучерики, то звисаючи під вагою пурпурових виноградин, а ріденькі сіро-зелені листочки дикого оливкового дерева виділялися на тлі темних тіней дубів. У глибині сонних марень Кларкові ввижалося, що стежка від батьківського дому завела його в незвідану країну, і він споглядав той дивовижний світ, що відкрився йому, як раптом стихли всі звуки літа — здавалося, що все покрила безмежна тиша, ліс затамував подих, і на якусь мить він опинився віч-на-віч із чимось, що не було ані людиною, ані звіром, ані живим, ані мертвим, але усім цим водночас, формою всіх речей, але разом із тим позбавлене будь-якої форми. І тієї ж миті святість тіла і душі розчинилася, і голос немов вигукнув: «Ходімо звідси!», а після того — непроникна темрява, як та, що розкинулася за зірками, темрява вічності.
Коли Кларк із жахом прокинувся, то побачив, як Реймонд наливає кілька крапель якоїсь маслянистої рідини у зелений флакон, який він щільно закрив пробкою.
— Ви задрімали, — сказав він, — схоже, ця подорож вас добряче виснажила. Але вже все готово. Я піду по Мері. Буду за десять хвилин.
10
Стиль меблів епохи рококо, характерний вишуканими формами та застосуванням червоного дерева. Походить від прізвища мебляра, що заснував цей стиль, — британця Томаса Чиппендейла. До речі, назва відомого мультфільму «Рятівники Чіп і Дейл» бере початок від каламбуру з прізвищем цього майстра.
11
Освальд Кролл, алхімік, послідовник вчення Парацельса, автор дослідження лікарських трав «Хімічна базиліка»