З плином часу, однак, все наче забулося, а десь через три місяці він разом зі своїм батьком пішов до будинку одного джентльмена, що жив по сусідству, в якого Джозеф В. час від часу підпрацьовував. Чоловіка провели в кабінет, хлопчик залишився сидіти в коридорі, а за кілька хвилин, поки джентльмен давав Джозефу В. вказівки, їх обох нажахав пронизливий крик та звук падіння. Кинувшись у коридор, вони побачили хлопчика, що, непритомний, лежав на підлозі зі скривленим від жаху личком. Негайно викликали лікаря, і після огляду той сказав, що в дитини стався напад, який, вочевидь, був наслідком раптового шоку. Хлопчика занесли в одну з кімнат, де він незабаром отямився, але одразу ж впав у стан, що лікар охарактеризував як тяжку форму істерії. Він дав йому сильнодіюче заспокійливе і через дві години сказав, що хлопчик достатньо оклигав, щоб іти додому, але в коридорі на дитину знову напав страх, і то з іще більшою силою. Батько побачив, що дитина вказувала на якийсь предмет, вигукуючи вже знайоме: «Чоловік у лісі!» Глянувши в тому напрямку, куди показував його син, він побачив кам'яну голову гротескної зовнішності, що випирала зі стіни над дверима. З'ясувалося, що нещодавно власник будинку взявся вносити деякі зміни у своє помешкання, і, риючи фундамент для підсобних приміщень, робітники натрапили на цікаву голову, що, схоже, належала до римської доби, яку господар наказав почепити на стіну своєї вітальні. За словами досвідчених місцевих археологів, голова належала фавну або сатиру. [Доктор Філіпс казав мені, що бачив ту голову, і запевняв мене в тому, що ніколи в житті не зустрічав такого яскравого втілення непереборного зла.]
Хай би якою була причина нападу, але другий шок виявився надто сильним для хлопчика Тревора, який по сьогоднішній день страждає від недоумства, що дає мало шансів на одужання. Тоді та історія набула великого розголосу, і містер Р. розпитав Хелен дуже ретельно, однак марно, бо дівчина твердо стояла на своєму і заперечувала той факт, що вона налякала Тревора чи то якимось чином нашкодила йому.
Друга подія, яка характеризується ще більшою химерністю і з якою пов'язане ім'я дівчини, трапилася шість років тому.
На початку літа 1882 року Хелен тісно здружилася із Рейчел М., донькою заможного фермера, що жив по сусідству. Та дівчина була на рік молодшою за Хелен, і багато хто вважав, що з них двох вона була вродливішою, хоча риси Хелен з віком значно пом'якшали. Двоє дівчат, що завжди були нерозлийвода, були на диво несхожі: в однієї — гладенька, оливкового відтінку шкіра і майже італійська зовнішність, а друга, як то кажуть, була кров з молоком, що характерно для сільської місцевості. На думку селян, містер Р. надзвичайно щедро платив за утримання Хелен, і загалом у них склалося враження, що одного дня дівчина успадкує від свого родича кругленьку суму. Батьки Рейчел не мали нічого проти їхньої дружби, ба навіть заохочували їхню близькість, через що тепер гірко шкодують. Хелен і досі зберігала в собі надзвичайну любов до лісу, і кілька разів Рейчел приєднувалася до неї — подруги вирушали до лісу рано вранці й залишалися там аж до настання сутінок. Після кількох таких прогулянок місіс М. помітила дивні зміни у поведінці своєї доньки. Вона стала якоюсь апатичною і неуважливою, «несхожою на себе», але ці зміни здавалися надто дріб'язковими, щоб звертати на них увагу. Та одного вечора, коли Рейчел повернулася додому, її мама почула звук, немов здавлене схлипування, який долинав з кімнати дівчини, і, зайшовши досередини, вона побачила, що її донька лежить, напівроздягнена, на своєму ліжку, охоплена невимовними стражданнями. Вгледівши свою матір, дівчина вигукнула: «Ох, мамо, мамо, навіщо ж ти мене пускала до лісу разом з Хелен?» Місіс М. приголомшив такий дивний докір, тож вона взялася її розпитувати. Рейчел розповіла їй фантастичну історію. Вона сказала...
З різким звуком Кларк закрив книгу і розвернув крісло до каміна. Коли одного вечора його друг сидів у цьому самому кріслі, розповідаючи свою історію, Кларк перебив його на тому моменті, коли почув, що саме вона сказала, в нападі жаху обірвавши його на півслові.