А наступного дня до замку прилетіла звістка, що сер Річард переходив річку вбрід і потонув. Уночі дівчина взяла іншу ляльку, затягнула на її шиї фіолетовий мотузок і повісила на цвяшку. А тоді промовила:
А наступного дня до замку прилетіла звістка, що сера Роланда повісили в лісі грабіжники. Вночі дівчина взяла іншу ляльку й увігнала свою шпильку прямісінько їй у серце. А тоді промовила:
А наступного дня до замку прилетіла звістка, що в шинку під час бійки якийсь незнайомець встромив ножа в серце сера Олівера. А тоді вночі вона взяла ще одну ляльку, вкинула її в камін, дочекалася, поки та розплавилась, і промовила:
А наступного дня до замку прилетіла звістка, що сер Джон помер від раптової гарячки. Тоді сер Саймон покинув замок, сів на свого коня, поскакав до єпископа і все йому розказав. Вислухавши сера Саймона, єпископ послав до замку своїх помічників, які схопили леді Евелін, і все, що вона заподіяла, було викрито. Тож через рік і один день, саме тоді, коли вона мала б іти під вінець з одним із шляхетних юнаків, її в одній сорочці повели через усе місто, прив'язали до великого стовпа на базарній площі і, повісивши на шию воскову лялечку, яку знайшли в її кімнаті, спалили живцем у присутності єпископа. Люди казали, що чули крики воскового чоловічка в пломенях вогню.
Я знову й знову думала про ту історію, поки лежала в себе на ліжку з розплющеними очима і немов бачила навіч леді Евелін на базарній площі, де жовті язики полум'я пожирали її прекрасне білосніжне тіло. Я так багато про все це думала, що стала немов частиною тієї історії, уявляла, що я — та дівчина, а люди прийшли і забрали мене, щоб спалити живцем перед натовпом, що зійшовся подивитися на страту. Мені було цікаво, чи вона взагалі переймалася усім тим, що заподіяла людям, і чи дуже боляче горіти заживо. Я знову й знову намагалася викинути з голови історії няні і втримати в пам'яті таємницю, яка мені відкрилася того вечора, і все те, що я побачила в таємному лісі, але крім темряви і якогось мерехтіння в ній годі було щось розгледіти, а потім і воно зникло, і я лиш бачила, як кудись біжу, а над чорним округлим пагорбом повисає великий білий місяць. Тоді всі старі історії повернулися знову, а також згадалися ті дивні пісеньки, які мені колись наспівувала няня. Одна з них починалася словами „Хелен мурзе, недолуге“, яку вона тихим голосом співала мені перед сном. Мугикаючи її собі під ніс, я нарешті заснула.