Няня, схоже, була пророком, подібним до тих, про яких написано в Біблії. Все, що вона розказувала, почало здійснюватися, і відтоді все решта, про що вона розповідала, стало дійсністю. Ось так я усвідомила, що її історії не були вигадкою, а моя таємниця — не витвір моєї уяви. Але того дня трапилось іще дещо. Я пішла до таємної місцини вдруге. Я стояла біля глибокого, по вінця наповненого джерела, і, ступивши на мох, нахилилася, щоб заглянути в нього, і так я дізналася, хто була та біла леді, що виходила з води, яку я тоді, дитиною, бачила в лісі. Я затремтіла всім тілом, тому що це знання дало мені розуміння інших речей. Тоді я пригадала, що після того, як я побачила в лісі білих людей, няня попросила мене більше про них розказати, і я вкотре їй усе розповіла, а вона слухала і після довгої-предовгої мовчанки врешті мовила: „Ти її ще побачиш“. І тоді я збагнула, що трапилось і що має трапитися в майбутньому. Я також зрозуміла, хто такі німфи, яких я можу зустріти де завгодно, і вони мені завжди допоможуть. Та я повинна повсякчас шукати їх, і вони являтимуться мені в найдивніших образах і подобах. Якби не німфи, я б ніколи не відкрила цієї таємниці, і взагалі нічого б не було, якби не вони. Колись давно няня розповідала мені про них, але називала їх якось по-іншому, і я не розуміла, що вона має на увазі і про що були ті її казки з німфами, лише знала, що вони дуже дивні. Німфи були світлі й темні, але ті й ті були прекрасними, неймовірно чарівними. Деякі люди бачили тільки світлих, декотрі — лише темних, але були й такі, що бачили і тих, і тих. Однак зазвичай першими з'являються темні німфи, а після них уже приходять світлі, і про них розповідають різні неймовірні легенди. Десь за день чи два після того, як я повернулась додому, відкривши для себе таємну місцину, я вперше запізналася з німфами. Няня розказувала мені, як їх викликати, і я намагалася робити так, як вона каже, але не розуміла, що вона мала на увазі, тож мені все це видавалося цілковитою нісенітницею. Та я вирішила спробувати ще раз і пішла до лісу, де біля озера мені явилися білі люди, і спробувала знову. Прийшла темна німфа, Аланна, перетворивши воду в озері на вогонь...»
Епілог
— Дуже дивна історія, — мовив Котґрейв, віддавши самітнику Емброузу його зелену книжечку. — Я вловлюю основний напрям розповіді, але багато чого зовсім не розумію. До прикладу, на останній сторінці: хто такі, на її думку, «німфи»?
— Гадаю, весь рукопис пронизаний алюзіями на певні «процеси», що як традиція передавались із покоління в покоління. Деякі з тих процесів лише починають відкриватися науці. Наука прийшла до них — а точніше, до сходинок, які ведуть до тих процесів, — найрізноманітнішими шляхами. Я розтлумачив алюзію на німф як на один із тих процесів.
— І ви вірите в їх існування?
— Так, звісно. Думаю, що з цього приводу я можу надати вам переконливі докази. Боюся, ви занедбали вивчення алхімії, так? Шкода, адже вся ця історія пронизана чудовим символізмом, а якби ви були знайомі з деякими працями з цього предмету, я би міг нагадати вам деякі моменти, які можуть багато чого прояснити в рукописі, який ви читали.
— Можливо. Та мені цікаво, чи ви й справді думаєте, що у тих небилиць є бодай якесь реальне підґрунтя? І чи не здається вам, що все це варто віднести до царини поезії чи дивних сновидінь, яким схильна вірити людина?
— Хочу лише сказати, що більшості людей, поза сумнівом, краще сприйняти все це за сон. Та якщо ви бажаєте почути мою справжню думку стосовно цього, то я думаю зовсім інакше. Ні, це радше навіть не думка, а знання. Можу навести вам кілька прикладів, коли люди зовсім випадково наштовхувалися на ці «процеси», вражені абсолютно неочікуваними результатами. У тих випадках, які спадають мені на гадку, і мови не може бути про якесь «навіювання» чи підсвідомі дії. З таким самим успіхом можна припустити, що учень «навіює» собі існування Есхіла[82], коли механічно зазубрює граматичні відміни у грецькій мові.
82
Есхіл — давньогрецький автор класичної трагедії. Відомий тим, що вперше вивів на сцену другого актора — до цього драми виконувались одноосібно.