— Я так і знав, що ти це скажеш. Але що доброго в тому, щоб ходити по страшенно дорогих крамницях Вест-Енду? За шалені гроші ти не купиш там нічого кращого, ніж в інших місцях, лише переплатиш за показний шик.
— Я пригледів кілька цікавих варіантів у «Семюелз». У тих дорогих крамницях меблі покриті найкращим лаком. Ми якось заходили туди з дружиною, коли щойно одружилися.
— Ага, і заплатили на десять відсотків більше, ніж воно того варте. Це — викидання грошей на вітер. То скільки, кажеш, ти готовий витратити? Десять фунтів? Що ж, я можу підказати, де можна придбати чудовий спальний гарнітур, виготовлений за найвищими стандартами, всього за шість фунтів і десять шилінгів. Що ти на це скажеш? Зваж, що в комплекті до нього йде порцеляна, а квадратний килим неймовірної барви обійдеться всього у п'ятнадцять шилінгів і шість пенсів. Послухай-но, піди в суботу увечері до крамниці «Дікз», що на Севен-Сістерз-роуд, назви моє ім'я і запитай містера Джонсона. Цей гарнітур попелястого кольору, називається «Єлизаветинський». Шість фунтів і десять шилінгів, включно з порцеляною, та один з їхніх «східних» килимів, розміром дев'ять на дев'ять, за п'ятнадцять шилінгів і шість пенсів. «Дікз».
Вілсон дуже красномовно говорив про облаштування кімнати. Він звернув увагу на те, що часи змінилися і що старовинні громіздкі меблі вже не в моді.
— Знаєш, — сказав він, — зараз не так, як у давнину, коли люди купували речі, щоб ті служили ще сотню років. Якраз перед моїм весіллям мій дядько, який жив на півночі країни, віддав богові душу, залишивши мені у спадок свої меблі. Я тоді саме думав над облаштуванням дому, тому ці меблі могли стати в пригоді. Але запевняю тебе, серед усього того мотлоху не було жодного стільця, який би я хотів у себе поставити. Усі меблі були з вицвілої, старої деревини; громіздкі книжкові шафи та комоди, крісла і столи з ніжками у вигляді лев'ячих лап. Я сказав своїй дружині (на той час вона ще не була моєю дружиною): «Ми ж не хочемо облаштувати собі кімнату жахів, правда?» Тож я геть усе продав за стільки, скільки зміг виручити. Зізнаюся, мені подобаються світлі кімнати.
Дарнелл зауважив, що митці нібито кохаються в старовинних меблях.
— Ой, я тебе благаю. «Дурний культ соняшника», га? Ти теж читав цю статейку в «Дейлі Пост»? Я ненавиджу все, що загниває. Знаєш, це не здорово і я не думаю, що англійці таке терпітимуть. Але говорячи про різні рідкісні речі — в мене є дещо вартісне.
Він сягнув рукою у запилену коробку, що стояла в кутку кімнати, і дістав звідти невеличку, поїдену червами Біблію, в якій бракувало перших п'яти розділів Книги Буття та останнього аркуша Апокаліпсису. На ній був зазначений рік видання — 1753.
— Думаю, вона коштує чималих грошей, — сказав Вілсон. — Подивися лише на ці червоточини. Біблія «з ґанджем», як кажуть знавці. А ти зауважив, що серед виставлених на продаж книжок, найбільше цінуються книжки «з ґанджем»?
Незабаром вони попрощалися, і Дарнелл поквапився додому, щоб устигнути на вечірній чай. Він серйозно думав над тим, щоб скористатися порадою Вілсона, і після чаювання розказав Мері про свою ідею і про те, що Вілсон розповів про «Дікз».
Мері неабияк захопив цей план, коли вона почула всі його деталі. Ціни здалися їй дуже помірними. Вони сиділи обабіч камінної решітки (яку затуляла гарненька картонна загородка з намальованим на ній пейзажем); Мері підперла щокою руку, і здавалося, що перед її красивими темними очима з мрійливою поволокою постають якісь дивні видіння. Насправді ж вона обмірковувала план Дарнелла.
— Певною мірою це було б непогано, — врешті заговорила вона. — Але ми повинні все як слід обміркувати. Боюся, що в кінцевому підсумку нам це обійдеться більш ніж у десять фунтів. Потрібно стільки всього врахувати! Наприклад, ліжко. Якщо ми купимо простеньке ліжко без мідного оздоблення, воно виглядатиме убого. А ще потрібно придбати постільну білизну, матрац, ковдру, покривало — усе це коштуватиме грошей.
Вона знову замислилася, підсумовуючи вартість усіх необхідних речей, а Дарнелл занепокоєно на неї поглядав, оскільки для нього дуже важила думка дружини — він з нетерпінням очікував на її висновок. На якусь мить витончене обличчя Мері, її каштанове волосся, що спадало на щоки і завивалося коротенькими кучериками біля шиї, здавалося, заговорили мовою, яку він ще не встиг опанувати. Та ось вона промовила звичні для нього слова:
— Боюся, постільна білизна нам обійдеться надто дорого. Навіть якщо в «Дікз» усе значно дешевше, ніж у «Бунз» чи «Семюелз». Також не варто забувати, любий, про всякі дрібнички для каміна. Якось днями я бачила у «Вілкін енд Доддз» чарівні вазочки за одинадцять шилінгів і три пенси. А нам таких знадобиться щонайменше шість, а ще потрібна ваза, щоб ставити її на стіл. Бачиш, скільки всього назбиралося?
Дарнелл мовчав. Він уже бачив, що розрахунки дружини виходять за межі його плану, і хоча він вклав у свій задум всю душу, чоловік не міг не визнавати слушності її аргументів.
— Скоріш ми вкладемося у дванадцять фунтів, а не десять, — сказала вона. — Там, куди не сягають краї килима (дев'ять на дев'ять, кажещ?), доведеться підфарбувати підлогу, а ще треба буде купити шмат лінолеуму, щоб застелити під раковиною. Та й стіни виглядатимуть надто голо без картин.
— Я теж подумав про картини, — мовив Дарнелл, трохи пожвавівши. Він відчував, що принаймні тут вона не зможе йому заперечити. — До речі, у нас в тій кімнатці з коробками стоять дві вже обрамлені: «День дербі» та «Вокзал». Може, вони трішки старомодні, але згодяться для спальні. А як ти дивишся на те, щоб повісити кілька фотографій? Я бачив у Сіті дуже симпатичну рамку з натурального дуба на шість світлин, а коштує вона всього один шилінг і шість пенсів. Ми можемо вставити туди світлини з твоїм батьком, твоїм братом Джеймсом, тіткою Меріан, а також твоєю бабусею у її вдовиному чепчику, і ще деякі з альбому. Не забувай також про старий родинний портрет, що лежить у скрині — він міг би прикрасити стіну над камінною поличкою.
— Це ти про портрет свого прадідуся в позолоченій рамі? Але ж та картина дуже старомодна, хіба ні? І він так по-чудернацькому виглядає у тій своїй перуці. Не думаю, що це полотно гармонійно впишеться в інтер'єр кімнати.
Дарнелл на мить замислився. То був портрет мало не на весь зріст молодого джентльмена, вишукано вбраного за модою 1750 року. Він дуже слабо пригадував історії, які колись давно розповідав йому батько про свого предка — там щось було про ліси й поля, про таємні стежки, а також про якесь забуте село десь на заході.
— Твоя правда, — відповів він, — гадаю, вона справді надто вже старомодна. Але я бачив у Сіті кілька чудових гравюр, уже обрамлених, і за доволі низькою ціною.
— Так, нам все треба добре підрахувати, але ми ще про це поговоримо. Знаєш, тут потрібно бути дуже обачним.
До кімнати зайшла служниця з вечерею: тарілка печива, склянка молока для хазяйки та скромна пінта пива для хазяїна, а також кільки скибок сиру та грудка масла. Повечерявши, Едвард викурив дві люльки ароматизованого тютюну, і вони потихеньку пішли спати. Першою до спальні зайшла Мері, а за нею через чверть години — її чоловік, бо так у них було заведено ще з перших днів їхнього подружнього життя. Парадні та задні двері були зачинені на замок, гас вимкнений, і коли Дарнелл піднявся сходами нагору, то побачив, що його дружина вже лежить у ліжку, спиною до нього. Щойно він зайшов, вона повернулась до чоловіка обличчям і тихо промовила:
— Неможливо купити пристойне ліжко за менш ніж один фунт одинадцять шилінгів, а хороші простирадла всюди недешеві.
Він роздягнувся і обережно ковзнув під ковдру, загасивши свічку на столику. Фіранки були щільно заслонені, але надворі стояла червнева ніч, і за стінами будинку, над цим самотнім світом та необжитою сірістю Шепердз Буш крізь чарівну імлу хмарин плив великий золотавий місяць, що випірнув понад пагорбом, і землю затоплювало магічне світло червоної заграви, що затрималася над горами, і величного сяйва, що освічувало ліс з верхівки пагорба. Дарнеллу здавалося, що він бачить у кімнаті відблиск того чаклунського світла. Воно лягало на світлі стіни, на білосніжне простирадло, на обличчя його дружини, обрамлене каштановим волоссям, яке розсипалося по білій подушці. Йому вчувався крик деркача в полі, дивний спів дрімлюги, що долітав з тиші тих диких і суворих місць, де росла папороть, і немов відголосок якоїсь чарівної мелодії — спів солов'я, який проти ночі витьохкував на вільсі біля потічка. Йому бракувало слів, щоб висловити свої почуття, він лише обережно просунув руку під шию дружини, граючись локонами її каштанового волосся. Вона навіть не поворухнулася і лежала, спокійно дихаючи і втупившись своїми красивими очима в білу стелю. Вона також, поза сумнівом, була в полоні думок, які годі було передати словами, й слухняно поцілувала свого чоловіка, коли він попросив про це, затинаючись від хвилювання. Вони вже майже заснули, а Дарнелл навіть бачив перший сон, коли вона тихо мовила: