— Боюся, коханий, ми не зможемо собі цього дозволити. — Її слова долинули до нього крізь дзюрчання води, що стікала із сірої скелі вниз, у кришталево чисте озерце.
Недільні ранки завжди були ліниві. Та вони б навіть не поснідали, якби місіс Дарнелл, в якої ще не вмер інстинкт домогосподарки, не прокинулася і не побачила, що кімната потопала в яскравому сонячному світлі, а в будинку, здавалося, було надто тихо. Вона ще полежала хвилин зо п'ять, поки її чоловік досі спав під боком, і напружено вслухалася, сподіваючись почути внизу Еліс, що порається по дому. Крізь щілину у фіранках пробивалася золотава смужка сонячного сяйва, виблискуючи на її каштановому волоссі, що розсипалося на подушці, і вона окинула кімнату пильним поглядом: туалетний столик, різнокольорові флакончики на ньому та дві фотогравюри — «Зустріч» і «Розставання» — в дубових рамках, що висіли на стіні. Вона все ще напівдрімала, намагаючись почути кроки прислуги, коли у неї в голові промайнула слабка тінь думки, і вона на якусь коротку мить побачила уві сні неясні обриси іншого світу, де радість була багряної, мов вино, барви, де хтось блукав широкою світлою долиною, а понад деревами сходив червоний місяць. Вона подумала про Гемпстед, що уособлював для неї увесь світ, а видиво порослого вересом пустища розбудило спогади про відпочинок і врешті привело її до Еліс. В будинку не було чутно ані звуку. Тиша стояла така, що якби не протяжний крик газетяра, який було чутно з-за рогу Една-роуд, а також дзенькіт і брязкіт цеберок молочника, можна було б подумати, що надворі північ.
Місіс Дарнел сіла на ліжку і, вже зовсім оговтавшись від сну, почала ще пильніше дослухатися. Дівчина, вочевидь, ще міцно спала, і її треба було розбудити, інакше вся робота піде шкереберть. Вона знала, що Едвард терпіти не міг усілякої метушні та зайвих розмов про домашні справи, особливо в неділю, після довгого робочого тижня в Лондонському Сіті. Вона ніжно глянула на свого чоловіка, який ще досі спав і якого вона дуже кохала, а тому тихенько встала з ліжка і просто в нічній сорочці пішла будити покоївку.
Кімнатка прислуги була маленька й задушлива, а ніч видалася дуже спекотною, і місіс Дарнелл на якусь мить затрималась біля дверей, сумніваючись, чи дівчина на ліжку була тією самою замурзаною служницею, яка щодня метушилася по дому, чи тим дивовижним чином перетвореним створінням, вбраним у яскравий ліловий одяг з чисто вимитим лицем, яке щонеділі після полудня подавало їм чай раніше звичайного, тому що ввечері воно йшло «гуляти». В Еліс було чорне волосся і бліда шкіра ледь оливкового відтінку. Вона ще спала, поклавши голову на одну руку, нагадавши місіс Дарнелл «Стомлену жрицю Вакха» — дивовижну гравюру, яку вона колись давно бачила у вітрині на Аппер-стріт в Іслінґгоні. Залунали різкі звуки дзвону. Це означало, що до восьмої залишилося п'ять хвилин, а ще нічого не зроблено.
Вона легенько торкнулася плеча дівчини і лишень всміхнулася, коли та розплющила очі. Прокинувшись, дівчина збентежено підвелася. Місіс Дарнелл повернулася до себе в кімнату й почала тихенько одягатися, поки її чоловік ще спав, і лише останньої миті, затягнувши корсет і вбравши вишневе плаття, вона його розбудила, сказавши, що бекон пересмажиться, якщо він не поквапиться.
За сніданком вони знову взялися обговорювати, як вчинити з вільною кімнатою. Місіс Дарнелл запевнила чоловіка, що їй подобається його ідея з облаштуванням кімнати, але вона не розуміла, як це зробити всього за десять фунтів, а оскільки вони були людьми розважливими, то не хотіли розкидатися своїми заощадженнями. Едвард отримував солідну зарплатню (а ще — надбавку за додаткову роботу в напружені тижні) в розмірі ста сорока фунтів на рік, а Мері успадкувала від свого старого дядька, її хрещеного, три сотні фунтів, які вони розсудливо поклали в банк під чотири з половиною відсотки річних. Отож, їхній загальний річний дохід, враховуючи подарунок тітки Меріан, становив сто п'ятдесят вісім фунтів, і вони не мали жодних боргів, оскільки Дарнелл облаштував їхній дім на гроші, які він відкладав протягом п'яти чи шести років. Перші кілька років роботи в Сіті його дохід, звісно ж, був скромніший, і спочатку він тратив гроші направо і наліво, навіть не думаючи щось відкладати. Його вабили театри та мюзик-холи, і не минало й тижня, щоб він їх не відвідував (сидів зазвичай у партері). Він також інколи купував фото актрис, які милували його око. Але щойно заручившись із Мері, він їх урочисто спалив. Він чудово пам'ятав той вечір: його серце переповнювало щастя, а коли наступного вечора він повернувся із Сіті, домовласниця поскаржилася на засмічений камін.
Хай там як, а гроші були витрачені, і, якщо йому не зраджувала пам'ять, це близько десяти чи дванадцяти шилінгів. Та найдужче його дратувала думка про те, що якби він їх відклав, то міг би значно швидше придбати чудовий барвистий килим зі «східними» мотивами. У роки юності він робив чимало необдуманих покупок: купував цигарки за три, а то й чотири пенси, останні — набагато рідше, а перші — постійно, іноді поштучно, а іноді цілу пачку з дванадцяти штук за півкрони. А якось він півтора місяця марив пінковою люлькою. Продавець тютюнової крамниці з таємничим виглядом дістав її з шухляди, коли Дарнелл попросив пачку тютюну «Самотня зірка». З-посеред непотрібних покупок був і цей американський тютюн: крім «Самотньої зірки» ще «Великий суддя», «Спекотний край» і решта, що обходилися йому від одного шилінга до одного шилінга і шести пенсів за пачку в дві унції; тепер же він купував чудовий розсипний ароматизований тютюн усього за три з половиною пенси за унцію. Але тоді хитрий крамар, знаючи його як покупця дорогого і вишуканого тютюну, таємниче йому кивнув і, відкривши футляр, показав Дарнеллу пінкову люльку, що своєю розкішшю затьмарила йому розум. Чаша люльки була вирізьблена у вигляді жіночої фігурки — голови і тулуба, а мундштук був зроблений з найкращого бурштину — всього за дванадцять шилінгів і шість пенсів, сказав чоловік, хоча сам лише бурштин, за його словами, вартував значно більших грошей. Він пояснив, що відчуває втіху, показуючи люльку не абикому, а постійному покупцеві, і готовий продати її навіть за нижчу ціну, собі у збиток. Спочатку Дарнелл відмовився від пропозиції, але та люлька не давала йому спокою, тому врешті він здався і придбав її. Втішений, він вихвалявся нею перед молодшими колегами по роботі, але люлька погано тягнула, тому він віддарував її перед самим весіллям, до того ж через різьблення її було б неможливо курити в присутності дружини. Якось, відпочиваючи в Гестинґсі, він придбав ціпок з ротанга — абсолютно непотрібну річ, що обійшлася йому в сім шилінгів; він шкодував про ті численні вечори, коли не хотів їсти простої смаженої відбивної, приготованої хазяйкою, а натомість швендяв по італійських ресторанах на Аппер-стріт в Іслінґгоні (а мешкав він у Голловеї), балуючи себе дорогими делікатесами: котлетами із зеленим горошком на гарнір, тушкованою яловичиною в томатному соусі, біфштексом із вирізки з картоплею фрі, часто завершуючи бенкет невеличким шматочком швейцарського сиру грюєр за два пенси. Одного вечора, отримавши підвищення на роботі, він у прямому сенсі видудлив чверть пляшки к'янті, а вишенькою на торті марнотратства стали лікер «Бенедиктин», кава та цигарки, понад те він ще дав шість пенсів на чай офіціантові, й у результаті замість одного шилінга, за який він міг повноцінно поїсти вдома, чек вийшов аж на чотири. Ох, Дарнелл робив чимало безглуздих покупок і часто жалкував, що вів такий спосіб життя, бо якби він був ощадливішим, їхній родинний дохід на рік міг би становити на п'ять чи шість фунтів більше.