А через ту вільну кімнату на нього із ще більшою силою наринув гіркий жаль. Він переконував себе в тому, що йому б вистачило зайвих п'ять фунтів до відкладеної суми для того, щоб утілити його задум у життя. Дарнелл розумів, що провина за це лежала лише на ньому одному. Однак він чітко усвідомлював, що через обставини, які склалися, він не може зазіхати на ту невелику суму заощаджень, які в них були. Оренда будинку коштувала тридцять п'ять фунтів, ще у десять фунтів їм обходилися комунальні платежі та податки — майже чверть з того, що вони платили за житло. Мері як тільки вміла економила на домашньому господарстві, але м'ясо завжди було дороге, і вона підозрювала, що, коли ніхто не бачить, їхня служниця потайки відрізає шматочки м'яса і вночі наминає їх у себе в кімнаті з хлібом і патокою, маючи порушений апетит і геть зіпсуті смаки. Містер Дарнелл більше не думав про ресторани — ні дорогі, ні дешеві. Вирушаючи в Сіті, він брав обід із собою, а після роботи вечеряв разом з дружиною — відбивними, шматком стейка чи холодним м'ясом, що залишилося з недільної вечері.
Посеред дня місіс Дарнелл з'їдала скибку хліба з джемом і випивала трохи молока, і все ж, незважаючи на строгу економію, дуже важко було жити на зароблені гроші та ще й відкладати на майбутні непередбачувані витрати. Вони вирішили не подорожувати принаймні ще три роки, оскільки медовий місяць в Волтон-он-зе-Нейз добряче вдарив по їхній кишені, і саме тому вони, всупереч логіці, приберегли десять фунтів, зійшовшись на тому, що оскільки їм не світить відпочинок, краще витратити ці гроші на щось потрібне.
І в результаті саме практична сторона питання завдала смертельного удару по плану Дарнелла. Вони рахували й перераховували витрати на ліжко та постільну білизну, лінолеум та різні дрібнички і великими зусиллями вивели нарешті загальну суму, яка в результаті набула обрисів чогось на кшталт «трохи більше десять фунтів», коли Мері раптом мовила:
— Але все ж таки, Бдварде, нам насправді не конче потрібно облаштовувати цю кімнату. Тобто це не так уже й важливо для нас. Якби ми взялися за її умеблювання, та кімната без кінця-краю висмоктувала б наші гроші. А щойно про неї дізнаються родичі чи знайомі, неодмінно почнуть напрошуватися в гості. У нас же є родичі в селі, Маллінґси, і вони обов'язково про це патякатимуть.
Дарнелл не міг протистояти силі такого аргументу і поступився. Але він був страшенно розчарований.
— Одначе було б непогано, правда? — сказав він, зітхнувши.
— Не переймайся, коханий, — мовила Мері, побачивши, як сильно засмутився чоловік. — Придумаємо щось інше, не менш корисне й добре.
Вона часто зверталася до нього тоном доброї матері, хоч і була на три роки молодша.
— А тепер, — сказала вона, — я мушу підготуватися до церкви. Підеш зі мною?
Дарнелл сказав, що сьогодні, мабуть, не піде. Зазвичай він проводжав дружину на ранкову месу, але того дня йому було важко на серці, він хотів відпочити в тіні шовковиці, що росла посеред їхнього саду, залишившись ще з тих часів, коли тут простиралися розлогі луги, порослі соковито-зеленою травою, на місці яких тепер лабіринтом безвиході переплелися похмурі вулиці.
Тож Мері мовчки пішла до церкви сама. Собор Святого Павла височів на сусідній вулиці, а його готичний стиль міг би викликати у допитливого дослідника інтерес до історії його дивного відродження.
Загалом, у самій конструкції не було нічого невідповідного. Обраний стиль був «геометричним», а ажурні переплетення у вікнах були начебто правильними. Неф, прохід між рядами, великий вівтар були чітко пропорційними, а якщо зовсім серйозно, то єдина деталь, що справді вибивалася із загальної картини, була вівтарна перегородка з хорами та розп'яттям замість низької вівтарної стіни із залізними царськими вратами. Але собор (і про це можна посперечатися) був усього лише адаптацією давнього задуму до сучасних вимог, тому важко було пояснити, чому вся будівля, від цементу між цеглинами до готичних стандартів освітлення гасом, була ретельно продуманим богохульством. Хор затягував гімни, покладені на музику Джолла, у тональності ci-бемоль мажор, кантати були «англіканськими», а проповідь була прочитана й уривок з Євангелія витлумачений пастором сучасною та витонченою мовою. І Мері пішла додому.
Після вечері (це був чудовий шматок австралійської баранини, придбаної в крамниці «Зі всього світу» в Геммерсміті) вони якийсь час сиділи в садку під великим деревом шовковиці, що майже ховав їх від сусідських поглядів. Едвард курив свій ароматизований тютюн, а Мері закохано на нього дивилася.
— Ти ніколи не розповідаєш про своїх колег з офісу, — врешті заговорила вона. — Деякі з них, мабуть, непогані люди, чи не так?
— Так-так, вони дуже порядні. Треба якось на днях запросити кого-небудь із них до нас додому.
Йому стало прикро від думки, що в такому разі доведеться пригостити їх віскі. Не можна ж пропонувати гостям столове пиво, що коштує десять пенсів за галон.
— Розкажи мені більше про них, — попросила Мері. — Гадаю, вони могли б зробили тобі весільний подарунок.
— Ну, не знаю. В нас ніколи не заходила про це розмова. Але вони дуже милі хлопці. Серед них є такий собі Гарві. Позаочі його кличуть «Віскі». Він просто схиблений на велосипедах. Минулого року він взяв участь в гонці серед любителів. Він міг прийти першим, якби краще тренувався. А ще в нас є Джеймс, він захоплюється полюванням. Але він би тобі не сподобався. Від нього завжди тхне стайнею.
— Який жах! — скрикнула місіс Дарнелл з відвертості свого чоловіка, опустивши очі.
— А от Дікенсон міг би тебе потішити, — продовжував Дарнелл. — У нього завжди напоготові якийсь жарт. Втім, він страшенний брехун. Коли щось розповідає, ніколи не знаєш, скільки правди у його словах. Якось на днях він присягався-божився, що бачив, як один з наших начальників купував устриць прямо з берега неподалік від Лондонського мосту, і Джонс — наш новенький — повірив кожному його слову.
Дарнелл засміявся, пригадавши смішний дотеп.
— Цікава також історія про дружину Салтера, — продовжував він. — Салтер — це наш менеджер. Дікенсон живе неподалік від нього в Ноттінґ Гілл, і одного ранку він побачив місіс Салтер на Портобелло-роуд, що в червоних панчохах витанцьовувала під катеринку.
— Хіба це не вульгарно? — запитала місіс Дарнелл. — Не бачу в цьому нічого смішного.
— Розумієш, чоловіки сприймають це трохи інакше. Тобі може сподобатися Волліс. Він чудовий фотограф і часто показує нам світлини своїх дітей — наприклад, на одній з них його трирічна донечка хлюпається у ванні. Я запитав у нього, чи, на його думку, сподобається доньці та фотографія, коли їй буде двадцять три.
Місіс Дарнелл опустила додолу очі й нічого не сказала у відповідь.
На кілька хвилин запала мовчанка, поки Дарнелл курив свою люльку.
— Мері, а як ти дивишся на те, — сказав він врешті, — щоб комусь здавати кімнату?
— Здавати? Ніколи про це не думала. І де ми його поселимо?
— Ну, я мав на увазі нашу вільну кімнату. Цей план розіб'є всі твої заперечення. Багато хто в Сіті бере до себе квартирантів, отримуючи непогані гроші. Думаю, це збільшить наш річний дохід ще на десять фунтів. Редґрейв, касир, каже, що справа варта заходу, і сам з такою метою винаймає великий будинок з майданчиком для гри в теніс, а також більярдною кімнатою.
Мері серйозно задумалася.
— Не думаю, що ми з цим справимося, Едварде, — мовила вона. — Нам це дошкулятиме з різних причин.
На якусь мить Мері знову замислилася.
— Не впевнена, що мені сподобається, коли разом з нами житиме ще якийсь молодий чоловік. Наш дім надто маленький, і місця, як ти знаєш, зовсім мало.
Вона зашарілася, і, трохи розчарований, Едвард глянув на неї з тим виразом, з яким міг би дивитися науковець на невідомий ієрогліф, що може означати як щось неймовірне, так і зовсім буденне. Поблизу в саду гралися діти; вони гучно сміялися, пронизливо кричали, сварилися й бігали туди-сюди. Раптом з вікна горішнього поверху почувся приємний голос.
— Еніде! Чарльзе! Марш додому!