Він ледь торкнувся баранини, що стояла окрасою на чайному столику, і зізнався, що йому остогидла ця погода і він утомився за сьогоднішній робочий день.
— У мене також був важкий день, — сказала Мері. — Увесь день Еліс була якась дивна, а часом просто нестерпна, тож мені довелося з нею серйозно поговорити. Знаєш, мені здається, що ці її недільні гульки згубно впливають на неї. Але що вже тут вдієш?
— У неї є кавалер?
— Звичайно: помічник бакалійника Вілкінса з Ґолдгок-роуд, ти його знаєш. Я спочатку, щойно ми тут поселилися, ходила до тієї крамниці, але мені не сподобалося те, що вони там продають.
— Чим же вони увесь вечір займаються? У них же вдосталь часу — з п'ятої до десятої, чи не так?
— Так, з п'ятої, іноді — з о пів на шосту, якщо довго не закипає вода для чаю. Що ж, зазвичай вони ходять на прогулянки. Раз чи двічі він водив її до церкви Сіті Темпл, а позаминулої неділі вони гуляли по Оксфорд-стріт, а потім сиділи в Гайд-парку. А минулої неділі, здається, вони ходили на чай до його матері в Патні. Мені дуже кортить сказати тій карзі все, що я про неї думаю.
— А чому? Хіба щось трапилося? Вона негарно повелася з дівчиною?
— І так, і ні. Досі вона з нею не надто приязно обходилася. Коли хлопець вперше привів Еліс познайомитися з його матір'ю — а це було в березні, — дівчина повернулася звідти вся в сльозах. Вона мені сама про це розповіла, а ще вона сказала, що більше не хоче бачити старої місіс Маррі. Я їй відповіла, що не можу її за це винити, якщо вона, звісно, не згущує фарби.
— Чому? Через що вона плакала?
— Схоже, стара леді, що живе в маленькій хатині на якісь глухій вуличці в Патні, поводилася так гордовито, що ледве вшанувала їх декількома фразами. Вона найняла на один день якесь дівча з родини, що жила неподалік, і вдягла її так, неначе та працює в неї служницею. Еліс казала, що дурнішого за те, як та манюня відчиняла двері, вона не бачила: вдягнена в чорну сукенку, з білим чепчиком на голові та у фартушку, вона ледь могла дати раду з клямкою. Джордж (так звуть юнака) сказав Еліс, що будинок його матері не такий уже й великий, але додав, що кухня в неї затишна, хоч і дуже простенька та старомодна. Та замість того, щоб провести їх до тієї кухні й запропонувати сісти біля пічки на бамбетлі, який вони привезли із села, та дитина спитала, як їх відрекомендувати (ти коли-небудь чув щось безглуздіше?) і провела до вбогої віталеньки, де стара місіс Маррі сиділа — «чистісінько тобі герцогиня» — біля каміна, прикрашеного кольоровим папером, а в самій кімнаті було так холодно, що зуб на зуб не попадав. Вона трималася з погордою і ледь мовила до Вліс кілька слів.
— Це, мабуть, не дуже приємно.
— Ох, бідолашній дівчині було непереливки. Стара привітала її такими словами: «Дуже приємно з вами познайомитися, місс Ділл. Я знаю так мало людей, що працюють прислугою». Еліс чудово імітувала її зарозумілу манеру розмовляти, але я так не вмію. Тоді господиня перейшла до розповідей про свою родину, що п'ять століть займалася землеробством на власній землі — яка ж то нудота! Ще раніше Джордж посвятив Еліс у свою фамільну історію: в них був невеличкий будинок із садом і дві ділянки землі десь у Ессексі, а та стара жінка говорила про них так, наче вони були сільським дворянством, і вихвалялася знайомством з пастором на ім'я доктор Хтось, що часто до них навідувався, сквайром на ім'я Хтось Інший, що також постійно їх провідував, хоча, швидше за все, вони ходили до них просто з люб'язності. Еліс сказала мені, що ледве стримувалася, аби не розсміятися місіс Маррі в лице, адже її залицяльник розказав їй про те, яким був той дім з куцим обійстям і як шляхетно було з боку сквайра викупити його після того, як старий Маррі помер, бо Джордж ще був зовсім маленький, а його матір була не в змозі давати лад господарству. Але стара жінка настільки «перебирала через край», як ти полюбляєш казати, що молодикові ставало все більш ніяково, особливо коли та завела розмову про шлюб між рівнею і про те, що вона знала бідолашних молодиків, які одружилися на жінках з нижчого соціального класу, поглядаючи при цьому на Еліс. А тоді трапилося дещо дуже кумедне: Еліс помітила, як Джордж якось розгублено роззирається довкола, наче не може чогось збагнути. Врешті-решт він не витримав і запитав свою матір, чи не купила вона часом у сусідів якихось декоративних оздоб, оскільки пригадує, що ті дві вази із зеленого стояли на камінній полиці у місіс Елліс, а пластикові квіти він бачив у місіс Терві. Місіс Маррі зупинила його сердитим поглядом і навіть «випадково» скинула зі столу кілька книжок, які він кинувся піднімати. Але Еліс уже зрозуміла, що його матір позичає речі у своїх сусідів, достоту так само, як вона позичила мале дівча, лише для того, аби набути шляхетного вигляду. Опісля вони пили чай — підфарбовану воду, як назвала цей напій Еліс, — з тонюсінькими скибками хліба з іще тоншим шаром масла та несмачними заморськими тістечками зі швейцарської крамнички на Гай-стріт, які, за словами Еліс, були з прокислим кремом і мали присмак прогірклого жиру. А тоді місіс Маррі знову почала вихвалятися своєю родиною, зневажливо звертаючись до Еліс, аж поки дівчина покинула той дім, украй розгнівана та ображена. Воно й не дивно, правда?
— Безумовно, це звучить не дуже приємно, — погодився Дарнелл, мрійливо дивлячись на свою дружину. Він не дуже уважно вникав у слова Мері, але йому подобалося слухати її голос, що лунав для нього чарівною мелодією, викликаючи в уяві видиво казкового світу.
— А матір того хлопця завжди так себе поводить? — запитав він після довгої паузи, жадаючи, аби музика голосу дружини й далі лунала в його вухах.
— Завжди, аж донедавна, точніше, до минулої неділі. Певна річ, Еліс, як розумна дівчина, зразу ж поговорила з Джорджем і сказала йому, що одруженій парі в жодному разі не можна жити разом зі свекрухою, «особливо, — продовжила вона, — коли твоя матір, наскільки я бачу, не у захваті від мене». Він, звісно, сказав їй, що у матері просто така манера вести розмову і насправді вона нічого образливого не мала на увазі. А проте Еліс якийсь час уникала зустрічей з ним і навіть натякала, що ситуація може дійти до того, що йому доведеться обирати між нею та своєю матір'ю. І так справи йшли всю весну і літо, а тоді, напередодні державного свята у серпні, Джордж знову порушив цю тему і сказав Еліс, як його засмучує думка про непорозуміння між нею та його матір'ю, і як він хоче, аби вони поладнали між собою, мовляв, хоч його матір дещо старомодна і дивакувата, проте за відсутності Еліс вона дуже добре про неї відгукується. Одне слово, Еліс погодилася, щоб у понеділок його матір разом з ними поїхала до Гемптон Корту — дівчина завжди мріяла туди потрапити. Пам'ятаєш, яка тоді гарна днина видалася?
— Так, — сказав Дарнелл неуважно. — Звісно, як таке забути — я тоді весь день просидів під шовковицею, а потім ми вирішили там і повечеряти — влаштували щось на кшталт пікніка. Щоправда, комарі тоді добряче дошкуляли, але загалом то був чудовий день.
Його слух був зачарований величною, божественною мелодією якоїсь прадавньої пісні, яка могла звучати у первозданному світі, де всі навколо не говорили, а наспівували, і слова — символи могутності — не можна було осягнути розумом, бо вони торкалися самої душі. Він відхилився на спинку крісла і мовив:
— І як у них все минуло?
— Не знаю, коханий, чи ти повіриш, але та клята жінка поводилася препаскудно, гірше, ніж будь-коли. Вони зустрілися, як було домовлено, на Кью-бридж і сяк-так всілися в омнібус. Еліс думала, що отримає від подорожі неймовірне задоволення. Але де там! Не встигли вони сказати «доброго ранку», як місіс Маррі почала просторікувати про Кью-Ґарденс, як там, мовляв, красиво, набагато краще, ніж у Гемптоні, і то без зайвих витрат — достатньо лиш перейти через міст. І поки вони чекали на омнібус, вона все не замовкала і торочила про те, що в Гемптоні начебто немає нічого, вартого уваги, крім потворних старих картин, декотрі з яких такі непристойні, що порядній жінці, а особливо дівчині, на них не слід дивитися, і дивувалася, як королева взагалі дозволила таке виставляти, вбиваючи всяке в голови дівчат, що і без цього були дуже легковажними. Говорячи все це, стара карга кидала на дівчину промовисті погляди — Еліс пізніше мені зізналася, що із задоволенням надавала б їй ляпасів, якби та не була літньою жінкою та ще й матір'ю Джорджа. А тоді вона знову завела розмову про Кью-Ґарденс, про те, які там чудові оранжереї, де ростуть пальми та інші цікаві рослини, а ще лілії завбільшки із стіл, і який там чудовий вид на річку. Еліс казала, що Джордж був дуже милий. Спершу він був неабияк приголомшений, адже стара жінка пообіцяла йому добре поводитися з Елліс. А потім він ніжно, але твердо сказав своїй матері: «Що ж, мамо, ми поїдемо до Кью-Ґарденс іншим разом, а сьогодні Еліс дуже хотіла потрапити в Гемптон, я й сам туди хочу!» У відповідь місіс Маррі лише пирхнула та жовчно зиркнула на дівчину, аж тут під'їхав омнібус, і їм довелося видиратись на свої сидіння. Всю дорогу до Гемптона місіс Маррі щось невиразно бурмотіла собі під ніс. Еліс не могла розібрати її слів, але час від часу до неї долинали окремі фрази, як от: «Шкода, коли мати старіє, а син нахабніє», «Шануй своїх батька й матір», «Лежи тихо на полиці, — мовила господиня старому черевикові, як недобрий син своїй матері», «Ти йому — повагу, а він тобі — зневагу».