Даремне ви так нападаєтесь на Квітку, я властиве не знаю, в чім його злочинство. Хіба я одна могла б напастись, що він мене видав перед вами, але й я не нападаюсь, бо сама бачу, що так вийшло краще і що так всякий би зробив на його місці. Може бути, що якби він сього не зробив, то я б і досі мовчала про свій стан здоров’я, боячись кидати зайву тривогу, хоч, певне, се було б гірше, бо по щирості жити легше, ніж скриваючись. Хоч мама сердиться, звідки взяли, що вона злякається «бредней Квітки», однак же вона пише мені, що я заражена, що в мене легке застромлене і т. і., а сього ж їй і Квітка не міг казати,— іменно таких її думок я і боялась. Що в мене показувалась разів 3—4 кров, то ще нічого не значить, у мами вона показувалась далеко частіше і все-таки з того нічого страшного не вийшло. Я зовсім певна, що мій катар тільки катар і більш нічого, але щоб він не обернувся в хронічний і не розвивав далі всяких предрасположений, я хочу його вилічити тепер же, беручись одразу до більш еяергічяих способів, ніж би варт ради такої все-таки пустої слабості, як катар. Я зовсім і виду це маю дуже слабої людини, от така я тепер, як була в Кисві перед виїздом (тільки припадків і крайньої первності нема) і кашляю в тій же мірі (тільки що часом, рішить у грудях та дуже рідко показується кров), на лице я здаюсь далеко здоровілою, енергія як часом то нормальна, а як часом то нема ніякої, але се відноситься більш до «самочувствия», об’єктивно ж беручи, се? річ малго за мети а. Буваю часто в анемічному стані, надто надвечір,— маленькі одливи від голови і певна безсилість,, але не в такій мірі, щоб. мені потрібна була стороння поміч. Та от,- здається, і все. Зрештою206, я вже; писала про це все Лілі і ти мав тож лист чжгатж.
Мені дуже дивно, що ти пишеш мені «не удержшвай Квитку, пусть едет в Швейцарито». Коли се я кого удер-живаю? І чого б я мала удерживать в данім разі? Се зовсім залежить від його волі і потреби, куди йому їхати, а куди ні, і я нічого йому радити не буду. Не бачу теж причини, чото б я мала забороняти йому бути там, де я. Коли він був у Чернівцях, він мені нічого не заважав, абсолютно пічим не розстроював, ніяких нервностей не показував, до того ж бігав сам собі з студентами, так що я шт остатні дні мало й бачшга *. Було б дуже дивно, якби я при таких обставинах ні з того ні з сього сказала б йому : я не хочу, щоб ви були там, де я. Се навіть мало б якийсь чудний смисл. Мені неприємно, що і ти йому про се говорив, так наче він божевільний чи заразний, що вже з ним в, одному городі жити не можта. Впрочім, се твоє діло. Тільки ж я нікого не удерживаю, але й не проганяю нікого без причини, кажу се просто і прошу не сердитись за се,.— я держусь у цій справі нейтрально, бо інакше не вмію. Не знаю теж, чому вираз симпатії до мене чи дбання про моє здоров’я має називатись «вмеша-тельством в наши семейпые дела» — коли так, то й порада твоя «їха/ги в Швейцарію» теж єсть «вмешательство»? Мені чогось неприємно те, що ти ставиш питання, чи бути Квітці там, де я, чи ні,— се мене ставить в фальшиве полгоження. Я йому нічото казати не буду, нехай собі як хоче робить, а тобі кажу зовсім щиро, що він мені нічогісінько не заважає такий, як він тепер. Здається, він мав ту саму ідею ггр:о мою слабість, що ви (тільки не каже нічого), і через те «щадить» мене до смішного, навіть боїться про всякі київські діла розказувать, щоб я не «з’їри-тувалась». Мені взагалі смішна моя роль,— я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою. Я просила Ольгу і Квітку написати Лілі про мене все по правді, як їм здається мій стан здоров’я, давши їм слово не допитуватись, що вони написали; як напишуть, то, може, тобі Ліля розкаже. Впрочім, можна і мені вірити, бо я, коли не мовчу, то пишу но правді.
Я оце напишу зараз мамі в Гадяч, а Лілі в Колодяжне.
Бувай здоров, міцно цілую тебе. Будь спокійний за мене, я приїду здорова.