Твоя Леся
148. ДО І. Я. ФРАНКА
20 липня 1901 р. Виоісниця 20.VIІ 1901. Вижниця
Високоповажаний добродію!
Не знаю, чи моя карта раніш до Вас доїде, чи я сама. Якщо вибираєтесь, може, куди на рибу сими днями, то будьте ласкаві затриматись, бо між сею неділею а середою я маю бути на недовгий час в Криворівні (по дорозі в Буркут) і жалувала б дуже, якби не застала там Вас. Моє вітання пані Вашій і пп. Гнатюкам.
До побачення.
Л. Косач
149. ДО П. А. КОСАЧА
20_7
20 липня 1901 р. Виоісниця ^VTf Лижниця
Любий папа!
Завтра рано їду далі в гори. Раніш не можна було, бо не було звісток, чи є вільна квартира в Буркут і, до того ішли дощі і їхать було б погано, тепер, здається, погода встановилась. Впрочім, я нічого не втратила, що пробула скілька днів тут, околиця гарна (вже в горах), життя врядилось добре, я навіть вже вспіла трохи поправитись,— сьогодні значно менше кашляю.
Писатиму з дороги картки, а листа вже тільки осів-шись на місці напишу. Мені писати прошу так: JI. К. в Буркуті, остатня пошта, Жаб’с, Osterreich G а 1 і -z і е п. Будь здоров!
Леся
150. ДО А. МОСКВИ
22 липня 1901 р. Криворівня 22.VII 1901. Криворівня
Шановна добродійкої
Доїхали-сьмо добре і без неприємностів, тільки мусили трохи доплатити за перестанок в Яворові.
Здоровлю щиро і ще раз дякую за привіт. П[ан] Квітка кланяється.
З поважанням Л. Косач
151. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ
23 липня 1901 р. Жаб*в 23.VII 1901. Жаб’е
Хтось писав з Яворова мало, бо не мав енергії і тепер ще не має багато, але все ж. В Яворові ми дуже добре провели час, п. Ольга нам досить грала (грає далеко ліпше, ніж було в Києві), і було так привітно та мило, як хтось любить. Казала п. Ольга, що їде до Відня в серпні чи в вересні, а зрештою напише комусь про те сама. В Яворові були ми півдня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно), більше не могли через фіакра. В Криво-рівні були стільки само, а там теж було добре. Франко казав, що напише передмову до німецького] видання українських] нов[ел], тільки мусите йому спис речей послати.
Хтось напише з Буркута (там буде завтра), а тепер немає більше місця. Хтось комусь і п. Володимирові] і чорненькому посилає привіт. Паси! Па!
Хтось
25 липня 1901 р. Буркут —. Буркут
Любий папа!
Вчора я доїхала сюди в полудні, але не писала, бо раз, "що була втомлена, а друге, що все одно лист не пішов би,— тут пошта йде не щодня, а тричі на тиждень (через се правильності великої в листах від мене не жди і не дивуйся, коли часом лист ітиме довгенько). Сьогодні півдня була я досить втомлена, мені здавалось навіть, що гірше, ніж вчора, але от тепер уже втома пройшла, а вкупі з нею і кашель минув (рано був збільшився), та й одразу втома все-таки була менша, ніж у мене звичайне буває і ніж можна було сподіватись після такої досить довгої дороги кіньми. Правда, що їхала я з великою еко номією сили, години 3—5 на день, не більше, половина дороги була дуже добра, половина (вище в гори) не так-то, але зовсім поганої було мало. Все-таки добре, що я рушила в дорогу пізніше, бо тепер погода встановилась і нігде дощ не мочив, і холодно не було, та й тут тепер найкраща пора. Не холодно і не гаряче, так, як у нас в початку іюня, навіть те нагадує іюнь, що тут саме почались позюмки ], цвітуть дзвоники і кашка, ледве почалась косовиця. Вдень дуже тепло, і ми всі вбираємось по-літньому, а ввечері, хто гуляє, то вже надіває осіннє, але гулять можна, бо туману нема і не мокро. Повітря тут замітно інакше, ніж в долині (я таке тільки раз в Криму на Ерікліку почувала), якесь прозоре і легке, але не різке. Я тут чогось краще бачу і дальше. Добре тут те, що куряви зовсім нема, бо нема вулиці, а стежки тільки і всього одна проїжджа дорога, та й по тій мало хто їздить, бо тут людей мало, тут всього чотири домики в лісі. Один такий завбільшки, як дім в Зеленому Гаю, а три менші. Я живу в меншому, в домі у лісничого, де, крім мене, ще є одна гіані приїжджа, а то лісничий з жінкою і дитиною та й більш нікого. Всі чотири домики близько один від одного, так що люди всі в п’ять мінут збираються до спільного стола. їдять тут всі вкупі (table d’hote207), хто
чотири, хто п’ять раз на день, я буду їсти п’ять раз, бо тут се не трудно, коли бути багато надворі. Тут єсть натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак, але я ще не дуже її п’ю, бо не знаю, як і скільки її пити (тим часом сьогодні взяла з неї ванну), а завтра піду до доктора, то буду знати. Доктор тут не «казенний», а незалежний, сам приїжджий, і се краще, бо такому можна більше вірити,— йому нема інтересу в тім, чи хто тут буде жити і пити воду, чи ні. Приїжджі тут все більше русини з Галичини і з Буковини, всі живуть дуже в згоді один з одним і, як видно, не скучають, обстановка привітна і не больнична, та й не курортна в тім смислі, що тут кожний може одягатись, як хоче, і нема до показувати шик, хоч би хто й хотів, бо нема жадної «музики», «курзала» і т. і., хіба що гойдалка та Kegelbahn 1 нагадують якусь дачну культуру, більш нічого. Тепер я пипгу в самій «натуральній» обстановці, в лісі (за 50 шагів від моєї хати), під величезною смерекою, і навколо самі тільки дерева та папороть, птиці співають, Черемош шумить, а з ним навперейми шумить отой залізний потік, що то, власне, Буркутом зветься. Якби не сей шум, було б зовсім тихо, людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають). Як я тут не поправлюсь, то вже не знаю, якого мені клімату треба. Той доктор, що тепер сюди з сім’єю приїхав, вибрав се місце, перебувавши перед тим в різних курортах тутешніх і заграничних, і знаходить, що тут клімат рівніше, ніж в більшості швейцарських санаторій, бо високість положення самої колонії така сама (1000 ж), але там близькість снігових вершин занадто понижає температуру, а тут снігу нема (хіба трохи на Чорній горі, але то ще досить далеко звідси).