Шкода, що ти не бачила мене одразу, як я з гір приїхала, а то я тепер вже почала «спускати жир» з себе тут у Києві,— поки приїдеш, то, може, й зовсім спущу. Я сама не знаю, чого воно так, бо, здається, їм я так само (мусила встановити постійно звичай снідання і вечері, бо звикла так в горах) і все інше таке саме, і спати лягаю рано (хіба часом на годину пізніше, ніж там), а все-таки вже не такою здоровою почуваюся. Не можу сказати, що роботою томилась, оце тільки реферата викроїла, а то навіть листів сливе не писала. От так собії Правда, що зараз по приїзді захопила було страшенний нежить, а він перейшов в кашель, то нежить давно минув, а кашель і досі триває, хоч і не сильний, а все ж є трохи. Та, може, і він хутко мине, бо вже меншає. Властиве, я здорова, а тільки на вид вже не така, як була зараз по приїзді.
От, мало не забула те, про що хотіла просить тебе. Коли можна, будь ласкава, привези мені три плахти, з них дві подібні між собою малюнком, а одна може бути яка-небудь. Я хотіла б у себе в хаті оббити ними крісло і меншу кушетку, бо вони пообдиралися і вилиняли, можна і кретоном покрити, та він хутко псується, а крім того, краще, аби все було під лад великій кушетці, якось подобніше.
Ну, кінець, а то вже розписалась. Приїзди, то розкажу тобі «про всі дива божі» і шитика покажу буковинського. Цілую тебе дуже міцпо.
Твоя Леся
28 жовтня 1901 р. Київ 15.Х 1901
Лілея моя лілейная!
Оце посилаю тобі через п. Черемисинову сього листа і листа до П. Н. Ге. Я не знаю, де, власне, живе в Петербурзі сей п. Ге, а листа мені конче треба послать, то ти, будь ласкава, запитай про його адресу або в редакції «Вестника всемирной истории» — Миллионная ул., № 34,— або просто в адресному столі, і коли не маєш часу або охоти віднести листа сама, то пошли по город-ській пошті, хоч краще, якби однесла сама: по нонеш-ним временам воно певніше. Се я, бачиш, довідавшись, що «Жизнь» воскресла в обложці «Вестн[ика] всем[ирной] истории» і що рукописі, позосталі від «Жизни», перейшли до сього журналу, маю надію, чи не знайдеться там моя стаття, послана з Буковини («Михаэль Кра-мер»), та оце й прошу п. Ге яко співробітника нового журналу відшукати, коли можливо, мою статтю, а крім того, пойснити мені, против чого посилають мені сей «Вестник»,— чи то значить, що там бажають мене за співробітницю з запевненим становищем, як було в «Жизни», чи тільки так собі, за передплатницю. (От так фраза! — сливе сторінка без одної точки!). Не звертаюся просто до редакції, бо знаю з досвіду, що практичніше звертатись до одної виразної особи, ніж до зборного аноніма. До того ж я з п. Ге трохи'знайома особисто. Можливо, що він полінується відповідати мені власноручним листом, тоді нехай би призначив тобі день, коли прийти за відповіддю. Я йому про сю комбінацію не пишу, бо не знаю, чи се тобі вигідно* а ти вже сама, коли се тобі не дуже невигідно, скажи йому про се. Дуже було б мені приємно дістатись у співробітники до сього журналу, бо мої фінанси = 0, але я не набиваюсь, тільки питаю, «что вы под этим разумеете, джентльмены», посилаючи мені свій журнал. Не люблю я набиватись навіть з роботою, бо вже по праву чи ні, а я більше звикла, щоб мене запрошувано, а не я напрошувалась. Забула написати Ге, що коли стаття моя в новій редакції єсть, але для друку там не підходить, то нехай її віддадуть тобі. Чи не могла б тй сказати йому се на словах? Щодо співробітництва, то я, звісно, могла б без допитувань послати просто яку робо-
ту та й побачити, чи думають мене приймати; але не хочеться мені писати «на авось», шкода праці, вже й так мені дві статті сього року пропало, у мене не стільки часу і скли, щоб писати на пропаще.
Можливо, що Ге нема в Петербурзі, то я вже напишу просто в редакцію «В[естника] всем{ирной] ист[ории]», а ти навідаєшся за відповіддю. Добре? Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хотілось би покінчити з нею скоріш, аби вже знати свої перспективи. Як з сього всього нічого не вийде, то подамся кудись до «Мира божия» абощо, хоч приємніше було б мати діло з людьми, що вже мене знають, ніж шукати дороги під невідомі пороги. В моїх, та й не тільки в моїх, інтересах, щоб я знайшла собі заробіток скоріше. Я вже було звикла мати хоч які-небудь свої власні гроші і не здавати з них справи нікому, отже, тим трудніше вертати тепер до status quo. Я знаю, що ти і всі наші дивуєтесь моїй психології в сьому напрямі, але вже така вона — що робить. Я маю власні довги і власні заміри, отже, мушу мати для них і власні гроші. Скажу тобі, що у мене було невимовно тяжке почуття при виїзді п. Крив[инюка] за кордон: він бігав по Києву за позичкою, я мусила дивитись на се і пальцем не рушити, бо не маю ні шеляга. І се після моїх торішніх обіцянок! Я знаю, що він не винуватить мене, але я почувала себе «лишениою всех прав состояния» — дуже се важке почуття. Хоч не завжди буває приємне почуття і в «постійного співробітника», коли він мусить писати не тоді і не так, як хочеться, та все ж краще, ніж моє теперішнє,— принаймні тоді хоч матеріально чоловік «сам собі пан».