Выбрать главу

Хтось тепер сидить над самісіньким морем, під яс-ним-ясним сонцем і пише до когось, поклавши відому комусь таблицю з бібули собі на коліна, пише не менше відомим «аршином» — без нього і в Італії хтось не міг би жити — комусь гаряче (але то славно!), хтось тільки од вітру, що лине з Франції (Францію видко звідси), причаївся під стіною кам’яною, але сонце під тою стіною ще ліпше гріє, одбиваючись.

2. І. Комусь не дали вчора дописати, прийшли кликати до гостей (тут єсть одна пані з Києва, знайома), а потім обідати, а потім комусь трохи голова боліла, хтось залінувався, ліг і читав італьянські журнали, а потім увечері прийшов лікар, дещо радив мені, а більше балакав, досить того, що по тих розмовах хтось уже був втомлений і час було йти спати (тут хтось знову спить по-чернівецьки і пізніш 10!/2 не сидить). Сьогодні хтось уже не сидить над морем, бо день похмурий, сонця нема, хоч

і дощ не йде, море так розсердилось, так хвилями кидає, що на тому місці, де хтось звичайне сидить, уже не можна всидіти — водою заливає. Хтось пише у себе в хаті, але з вікна бачить море широко й далеко і чує, як воно лютує, хтось тут йога бачить цілий день, а чує часто навіть крізь сон, бо воно тут близько, тільки город перейти — та вже й море. Перед моїм вікном нема ні чужих кам’яниць, ні вулиці, ні людей, а тільки город (перерізаний залізницею) і море. Комусь взагалі тут так добре, як лише може бути добре на чужині, та ще й на Кигог-t’i209. Хтось, правда, дістався в виключні обставини, бо жиє в родині, та ще й між кревними (хоч досі їх не бачив ніколи, але був позаочі знайомий). Молода господиня моя навіть подібна до когось білого на вроду, така сама біла, і тонка, і слабовита, така сама нещасна, як хтось, а навіть ще гірше, бо хтось тільки сам слабував цілий вік і тільки в останні роки дізнав, що то є слабість і смерть дорогих людей, а ся бідна жінка ціле своє життя глядить когось хворого: батько їй помер на сухоти, як вона ще дитиною була, мати їй 6 літ була паралізована і німа, прослабувавши цілий вік на істерію, і з того вмерла, тепер уже скілька літ, як чоловік їй хворий безнадійно (Riickgrat-Seuche2, чи що), не може ходити, возять його в кріслі... Мимо того ся жінка вміє бути не раз веселою, як тьотя Саша, і підтримує в домі зовсім не шпитальний настрій. Правда, відколи вони оселились в Італії, чоловікові значно поліпшало і навіть з’явилась якась надія, що се й не така фатальна хвороба. Отже, се дуже підняло духа в родині, і настрій запанував ліпший. Сам господар має вдачу зроду (так кажуть ті, що його знали давно) досить егоїстичну і непривітну, хтось навіть трохи боїться його зачіпати, але, зрештою, ми один одному не заважаємо і тримаємось в гречних відносинах, ми навіть бачимось мало, бо мешкаємо в різних поверхах (хтось нагорі, а господар вдолині). Може, се когось чорненького мало інтересує, але хтось написав, аби дати поняття, в яких він обставинах мешкає.

Хтось як приїхав сюди (6.ХІІ), то перший тиждень було славно, бо тепло (хоч не так, як тепер), і так се було дивно після російських та й австрійських снігів, дощу, вітру та всякої біди. Потім і тут почався дощ, але не було холодно дуже, отак було, як тоді в Чернівцях, коли дощі йшли, проте хтось мусив подумати про грубку і казав її поставити в себе в хаті (тут грубки па двох ніжках і на двох коліщатках, їх можна ставити і викидати з хати je nach Laune *). Ледве хтось поставив грубку, як уже знов стало славно, тільки хтось за грубку не жалує, бо все-таки часом і дощ перепадав, і похмуро було, то приходилось трошки «сушити повітря» в хаті. Тут, властиве, завжди так, що поки сонце світить, то дуже тепло, а по заході сонця робиться досить раптова зміна і хворі вже мусять сидіти в хаті, бо ввечері тут легко застудитись.

Рано, до 9-ї год[ини], теж холодно (ступнів 6—8 тепла, а часом і 5), зате від 9-ї рано до 5-ї пополудні буває таке літо, що [до] 23 ст[упнів] тепла доходить, отже, 8 годин денно можна сидіти па свіжому повітрі, се ж не мало! Тепер уже хтось добре знає всі можливі капризи тутешнього клімату і вміє так до них пристосуватись, що й повітря заживає і пе застуджується, а спочатку було не вмів, і через те раз таки розклеївся. їздив частенько з своїми господарями (вони мають коня і їздять щодень) в гори та й пізненько додому вертав, вже по заході сонця, та й напала на когось маленька пропасниця, та й почало когось млоїти, та й почав хтось голову клонити, і знов йому руки палило, і знов він спати не міг... не чічо було геть! Але когось вигоїли хутко (тут в хаті лікар дуже часто буває і до когось заходить), і він вже давно здоровий. Се тільки перед трьома днями почав було кашляти «залізним» кашлем, але й то минуло, і тепер хтось зовсім добре почувається, ну, там часом трошки голова заболить, та то вже пусте.

вернуться

209

На курорті (нім.).— Ред.