Леся Українка
194. ДО М. І. ПАВЛИКА
19 січня 1902 р. Сан-Ремо 19.1 1902
Шановний друже!
Бажаю Вам нової сили в Новому році (не то що бажаю, а сподіваюсь, бажати я завжди боюся). З С[офії] мала я тільки маленьку картку і з неї я не дуже мудра — нічого в ній нема. З К[иєва] теж нічого особливого, так собі всякі приватні справи, без ширшого інтересу. Мій побратим, певне, може Вам більше розказати про К[иїв], ніж я. Простіть, що запізнилась відповісти: була мені пригода, впала я на гладкій дорозі, вдарила ногу (оперовану) і три дні пролежала в прикрому настрої. Тепер уже цілком здорова, небезпечності нема. Взагалі я поправилась дуже, навіть рідко кашляю, не щодня.
Бувайте здорові.
Л. У.
P. S. Гадаю, що в К[иїв] Вам не слід їхати, надто тепер,— кому треба, нехай до Вас приїде або пришле.
Привіт Вашій мамі.
29 січня 1902 р. Сан-Ремо 29.1 1902
Шановний друже!
Я, на жаль, нічого докладніше не знаю про ту запропащену статтю. А може, та «Нев[инная?] вдова» то все одно, що «Фатальная вдова»? — так звалась одна робота, уміщена в кінці 80-х чи в початку 90-х pp. в «К[иев-ской] с[тарине]».
Хто такий та «дама», я догадуюсь (щось подібно, як
і «прекрасная маска»), а коли Ви не догадуєтесь, то можу і Вам сказати: се, здається, наш «приятель історик». Я думаю, що нам з Вами можна переписуватись виразніше, поки я тут: я не думаю, щоб «прірва» межи Австрією і Італією була така непевна, як «прірва» між двома Українами, та й наша мова тут мепше відома.
Ваше питання я передала Раді сьогодні,— її мати сама досить обережна, так що я необережності з їх боку пе боюся; зрештою, «дами» до них не вчащають, а пере-писка Радина, я гадаю, досить вільна.
Коли то Ви писали про Крив[инюка], що його матеріальний стан лихий, то найкраще напишіть про се Сте-шенкові (самі чи через Тр[уша], чи через кого іншого), бо я сама тепер дуже несамостійна фінансово людина, а дуже врізувати свій тутешній бюджет не маю права, бо зобов’язалась словом честі того не робити, а вживати ті гроші, що мені присилаються, на свою курацію.
Зрештою, я б могла щось трошки відтягти з «надзвичайних видатків» (наприклад], з убрання), але їх у мене так мало, що вийшло б смішно мала сума (тих ЗО frs., що я послала на комісії і т. і. п. Крив[инюкові], я і то з бідою «відтягла»), та й то я знаю, що побратим її від мене не прийняв би, знаючи, власне, мою теперішню несамостійність. Поки в мене було своє, то була інша розмова. Я могла б написати звідси до Ст[ешенка], та се кружно переписуватись зо Львова в Київ через С[ан]-Ремо. Я чула, що там був якийсь земляк у Львові, то, може б, Ви ним наказали в Київ. Тут же, зрештою, нічогісінько «не-благонамеренного» нема — помогти матеріально товаришеві на чужині. Можна про се і Раді написати, вона знає приятелів деяких п. Кр[ивинюка]. Бувають хвилини, коли б я хотіла бути капіталісткою...
Шкода, що з Вашим здоров’ям так не ладиться — коли б уже справді скоріш до весни та до Софії. Місяців через 172, либонь, поїдете?
Од Ліди я отримала листа, але на мої питання ні слова відповіді. Видно, прийдеться ждати теж 172—2 міс[яці], поки щось певного довідаюсь... Біда з таким листуванням!
Ному пишете, що тепер до Львова не варт їхати? Взагалі чи спеціально Раді не варт? Однак вона якби їхала, то таки до Львова, а не до Сан-Ремо. Зрештою, то звістка непевна, може, й так собі говориться.
Бувайте здорові! Спасибі, що озиваєтесь. Ви ж не гніваєтесь, що я часом пишу на картках і лаконічно. Я нічогісінько проти того не маю: Вашого часу і шкода на часті та довгі листи до таких людей, як я тепер,— я, зрештою, тепер не людина, а ростина...
Стискаю Вашу руку.
JI. Hoc.
196. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
З лютого 1902 р. Сан-Ремо З.ІІ 1902
Люба мамочко!
То таки правда, що замовкли були ви всі, паче змовились. Та вже, звісно, було вам «пе до солі» за тими концертами та біганиною. Тільки мені дивно, чого то і сей рік, власне, Ліля взяла на себе тую біганину: адже вона вже сеї зими і так досить послужила товаришкам по курсу, бувши «депутаткою», та й минулий раз вона ж метушилася з концертом, то вже на сей раз нехай би ще інші побігали, а то вона, певне, більше втомилась за такі свята в Києві, ніж за всі будні в Петербурзі. Адже то відомо, що гіршої каторги нема, як уряджування всяких спектаклів etc... Ну, то вже я раз виражала свої думки з поводу «київських свят», то що вже повторяти знов? Тим більше, що і вперше, запевне, мої слова не зробили великого враження. На таких просторах, як від Києва до Сан-Ремо, всяке слово може «витхпутись», поки доїде, а як воно й одразу не дуже у мене здатне «жечь сердца людей», то що вже з нього сподіватись після тижневої мандрівки!.. У всякім разі приємно, що з тої біганини хоч матеріальна користь для інституту вийшла.