Треба знати, що я тепер завзято говорю по-італьян-ськи, і якби тільки не проклята consequenza dei tempi219 (пам’ятаєш consecutio temporum?220), отих всяких passato і trapassato '^то говорила б тоёканкаі. Навіть уже* звикг ла мужчин називати в очі «вона» (Іеі), як т>т вимагає італьянська етикета. Мені же більш©' і більше подобаються італьянір, я зовсім; ве розчарувалась в них, як Людя після подорожі. Збісню, шхш мати діло тільки з отель-ними посіпаками, гідами,, аишкв аріями і т. і., тої можна розчаруватись в кожному народі. А так як я тепер бачу ї буржуа, й інтелігентів, і слуг, і робітників в звичайних обставинах, то вони мені подобаються: яккь вони нр&род-но гречні, і привітні, і веселі. Славні лшдаі£ Тільки могли б трошки більше гігієну хат признавати і шнщ%е білизни на вулиці розвішувати, тоді були, б ідеальним народом. Багато тут і англічан, та щось вони мені з погляду не подобаються (особисто знаю тільки одну, та яічоаго собі): щтивні, носа деруть; жінки _все страх негарні, нагадують вираз якогось юмориста: «при виде англичанки чувству-ется рыбья кость в горле». Росіян тепер тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, впевняючись, що їх «ника-кая собака не поймет», хоча «собак» таких, як вони самі, тут повно ка кожному кроці. Бувають пресмішнї сцени.
Однак, Лілея лілейная, чи не пора мені кінчати? Он Мартишоковий хлопчик, видно, розумний зроду і знає, що «во многоглаголании несть спасеиия». Кланяйся його мамі від мене і взагалі всім товаришкам, кого я знаю і хто мене знає. А що робить Хом’ячок?
. Бувай здорова, і да благословить бог линовище твоє.
Тобі всі тут кланяються, хто чув про тебе. Цілую тебе міцно і трощки трясу за плечі «з добрості».
Твоя Леся
P. S. М[ихайло] В[асильович] мені писав, спасибі йому. Взагалі ми тепер досить часто переписуємось і дуже добре розуміємо настрої один одного...
Як тобі сподобалась моя «Одержима»?
М[ихайло] В асильович] пише, що ти її читала, «Сто, рукопись читал и содержание оной не одобрил»?..
Лапку твою стискаю.
Леся
15 березня 1902 р. Сан-Ремо 15.III 1902
Дорогая Дориночко!
Ти не дуже сердишся, що я тобі не хутко відповідаю? Але по два листи заразом в один дім писати, то трудно, а папі і мамі треба було де про що хутчій написати, от так і вийшло, що я спізнилася з листом до тебе, хоч моя Гуся і варта дуже скорої відповіді. Але від часу карнавалу не було так-то чогось цікавого до описання. Було тут «утро», що врядили приїжджі росіяни з Ніцци, але таке погане, що ле тільки акторам, а навіть публіці було сором і ніяково дивитись одним на других.,. І програма така, як я не люблю, все якісь уривки, qui n’avaient пі queue пі tete ]. Ми всі дуже жалували, що пішли (нас затяг лікар і одна з актрис, ніяково було не літи), і ми з Иаташею дали урочисте слово перед лицем вічного моря, що більш ми за границею на жадні російські «благоглупости» не підемо, хоч би нас на ретязі тягли.
На mi-careme (середина посту) санремосці сподівались знов карнавальних розривок, але їх перенесли в Бор-дігеру (се маленьке місто коло Сан-Ремо, тепер воно вже так як передмістя, бо злилось віллами і садами з Сан-Ремо). Сьогодні там має бути balaille des Hours, але ми туди не поїдемо, пе хочеться, бо нового нічого не побачимо, а до того ж там, певне, будуть тільки квітки та конфетті, а не буде убраних сагго (возів з гротами, масками і т. і.), як було тут,— без їх уже не так гарно. Тут їздили цілі гори зелені з білим снігом зверху, і кораблі, і хати (кухня, звідки тарілки та городину кидали), і багато від коліс до верху убраних квітками ландо, а в Бор-дігері сього, певне, не буде, бо тільки приїжджі братимуть участь, а італьянцям сьогодні піст (mi-careme уже пропустили). Зрештою, й англічанам «піст»,— вони всі зажурені, що їх військо з Метуеном бури розбили, через те навіть на гонки яхт не ходять, а в самих гонках тільки дві англійські яхти беруть участь, і то, певне, ірландські (ірландці пе журяться англійською бідою). Гопки сі робляться зовсім не так, як я собі думала. Я думала, що всі яхти стають перше в ряд, а потім переганяються наввипередки, тим часом вони всі роблять круги по морю павколо різних значків, і котра більше кругів зробить в призначений час, та виграє. Круги ті широкі і значки поставлені зрідка, так що, з берега дивлячись, здається, іцо яхти так собі плутаються без мети і плану. Але й так воно дуже гарно, коли стільки різних кораблів на парусах (єсть яхти більші від дніпрових пароходів) бігають по морю. З нашої вілли, а надто з мого вікна, все те дуже добре видко. Я налічила 6 великих яхт і 18 менших, а три великі пароходи стоять увесь час напроти нас нерухомо і щовечора наводять світло електричне на Сан-Ремо. Сьогодні ми компанією їздили на один з тих пароходів, великий військовий, що зветься «Dandolo» (по імені одного знаменитого дожа). їхали до нього човном мінут з 20, бо він стоїть досить далеко від берега. Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись, і ніхто не був хворий, тільки Путя дуже боялася, і плакала, і тре-бувала вертатись з півдороги, а ще нам довго якийсь катер заважав лізти на трап парохода, то вона вже розкричалась, що кинеться в море, потім же, на пароході вже, заявила, що вона не поїде додому, поки не втихне море (сього в марті прийшлось би довго ждать!). Чиста біда була з нею! Моряки сміялись і частували її коньяком «для куражу». Ми оглянули весь пароход, бачили масу гармат, та револьверів, та мітральєз і т. і., аж прикро було дивитись, що стільки-то всього того видумано і нагромаджено, щоб стріляти людей... Взагалі ж пароход гарний, чистий дуже, великий (з трьома поверхами),— я тобі посилаю його портрет, що мені подарували на пароході ті моряки, що нас водили. Назад їдучи, Путя було знов заходилась плакати, але один панич, італьянчик, товариш її по гімназії (тільки вже кінчаючий), так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусила засміятись, а далі й зовсім розвеселилась.