тільки третього (сьогодні) міг написати потрібного супровідного листа до Києва. Сьогодні «нариси» їдуть до Києва, до мами моєї, з моєю рекомендацією і всякими просьбами та вказівками, як їх провести в «Щиевской] стеарине]». Нариси мені сподобались обидва, пе знаю, котрий більше, і ред[акція] «Кпевской старины», коли не буде педанткою, то мусить їх прийняти. Я тільки дозволила собі викреслити олівцем одну фразу, а власне слова, що сказані про хвилі, «що гонять все вдаль, все по дев’ять разом». Як хтось чорненький побачить море, то згодиться з кимсь, що хвилі ніколи ке біжать від берега в даль, то тільки легкі гребінці від берегового вітру можуть рябіти так, наче від берега біжать, а великі справжні хвилі все до берега прибувають, наче здалека звістку несучи, і дуже трудно пізнати, котра з них, власне, дев’я-т а, бо то на просторі не бидно, а тільки вже аж коло самого берега, перед тим, як розбитись, хвиля показує всю свою силу. Хтось не має претензії когось навчати, як треба описувати море, хтось чорненький далеко ліпше опише, коли побачить, але хтось білий дозволив собі вказати фактичпу помилку. Тільки, може, хтось так ие хоче, то нехай напише, можна олівець витерти гумою, а як хтось так хоче, то можна й атраментом перекреслити. Нехай про те напише або моїй мамі, або мені, як йому догідно, а нариси можуть собі їхати тим часом (вже їдуть, бо хтось дав на пошту).
Хоч ведмідь «Сліпця» не зрозумів, то ще то не значить, аби й ніхто не міг зрозуміти. Хтось думає, що зрозумів, а як з р о з у м і в, то видно з того нарису-реп-dant \ що чут приложепий до листа. Чи т а к? Хтось не міг утриматись, щоб того ие написати, і ліг і не встав, поки не написав. Може, і про меви (по-українськи чайки) щось напише, але но зараз. Тепер уже втомлений і йому взагалі пе слід би писати. Бо хтось був не дуже здоровий, тижнів зо три кис, двома паворотами на велике безсоння хорував, і бронхіт мав і плевричиий біль, і схуд на IіІ4 kilo і змарнів, і став нездалий. Тільки вчора вже виспався і поздоровшав, та й сьогодні вже добре, та й, може, вже буде добре далі.
Хтось ще, може, тут лишиться місяць, бо не хоче додому «вимоклим» їхати, мусить знов поправитись.
А тепер хтось скінчить, бо ще мусить один діловий лист написати зараз, хоч і втомлений вже.
Ой, мій хтось дорогенький! що ж би йому зробити, аби він не такий бідний був? Якби я тепер була щаслива, то мені було б сором за себе, бо хтось (мій хтось) більше вартий сонця, ніж я...
Па! — Комусь «па» і всім, хто мене згадує.
Картку з Шевченківського] вечора отримала. Спасибі всім підписаним, що не забули за мене,— я їх теж вітаю всіх.
212. ДО М. І. ПЛВЛИКА
15 квітня 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,
Corso Cavallotti. 15.IV 1902
Шановний друже!
He беріть мені за зле, що я мовчала, я не лежала три тижні, але й здорова не була, все нападали бронхіти, то сухі, то мокрі, мучили безсоння та плевричні болі, а до того і душа, і думка були до краю неспокійні, а далі й змучені через різні справи, про які було б довго, та й пе-цікаво для Вас розказувати. Отже, писати не могла.
Я рада за Вас, що Ваші «добродії» хоч трохи схаменулися, а ще більше рада, що їдете до Соф[ії] — окрім всього іншого, Вам, може, так і на здоров’я ліпше буде, бо там сей сезон найкращий, ще не гарячий, але вже теплий.
Привітайте там від мене Ліду, Івана та Міку. Я й Ліді сього місяця тільки на картку здобулась, але нехай вибачить,— я не писала їй листа, з тих самих причин, що й Вам. Я тепер далеко не завжди в стані писати листи акуратно, і так ще, може, довго потриває (кажуть, я років за два тільки можу вигоїтись зовсім) — будьте вибачні, бо така нерівна психологія властива, здається, всім моїм товаришам по хоробі, певне, вона корениться в фізіології, хоч мені завжди здається, що причини мого настрою зовсім не в тім, що в мене груди болять або кашель мучить, та, певне, то тільки здається. У всякім разі, два остатні дні і я фізично і психічно здаюся собі здоровою цілком (що від чого залежить, не тямлю), так що навіть рука до роботи поривається. Так чи інакше, ми ще поборемось, я ще бачу довгу путь перед собою і думаю, що найгірше для мене вже минуло. Моє серце «горі»,— а Ваше?
Напишу ще до Соф[ії], а тепер боюся розминутися з Вами, та ще до того спішуся. Бувайте здорові, шановний і дорогий друже.
Л. Косач
213. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
27 квітня 1902 р. Сан-Ремо 27.IV 02
Лілеєнько!
Гляди, не «переучись»!
Не пишу тобі листів з економії твого і мого часу: досадно ж тобі було б читати листа, а відповідати одкрит-кою?
Тепер я вже здорова, а то була трошки розкисла. Все то «иервы», кажуть, винні... Тепер тільки втомлена і трошечки схудла, та, думаю, хутко знов погладшаю. Медитую, чи не поїхати в Швейцарію порадитися з тамошніми лікарями «или я больпа, или я здорова», та ще не знаю, як то випаде. А додому таки морем їду, то має мені лерви «настроїти». Пиши маленьке-недовгеє слово! Па!