А тепер я почуваюся добре, і нічого мені остатніми часами не робиться, знов почала ваги набувати, стала добре спати і в грудях нігде не болить, значить, остатні сліди бронхіту зникли.
7. V. Вчора мені перебили писання, закликавши поїхати в гори. Воно й варто було. Такої маси квіток, як там по дорозі в гори, я ще зроду не бачила, всі тини рожами залиті, а червоного маку більше, ніж трави. Не знаю, чому то кажуть, що Італія суха, випалена, я досі її все зеленою бачу, що далі, то все зеленішою. Ти питаєш, чи тут тепло? Тут уже весна кінчається. Але ще не дуже гаряче, отак собі саме добре. Часом дощ переходить (але не часто); вітер от часом обридає, а то був би зовсім «Олімп»...
Ну, я ще хутко напишу, а тепер хочу послати сього листа та піти коло моря повалятись, поки сопце.
Ага, от що: моя нова книжечка віршів («Відгуки») вже вийшла і мені прислана, гарненько видана і в гарній оправі. Тепер вже всі «уліти з’їхались».
Цілую тебе дуже міцно. Лисаветі і гадячапам кланяюся.
Твоя Леся
217. ДО П. А. КОСАЧА
12 травня 1902 р. Сан-Ремо 12.V 1902
Любий папа!
Вчора я ще деякі справки попаводила, так що вже можу визначити точно свої плани. Я таки думаю поїхати в Швейцарію на два тижні, щоб порадитись там з лікарями. Мама помиляється, єсть і там лікарі не гірші віденських, і теоретики і практики, досить відомі в Європі, хоч, може, менше відомі в Росії. Коли мені там те саме скажуть, що тутешній лікар, то тим краще, я вже напевне знатиму свої перспективи на зиму та й восени вже пе буде того періоду нерішучості і надумування, що завжди так томить і мучить всіх. Літо я все-таки думаю дома провести. Тутешній лікар каже, що літо в Полтавщині не може бути небезпечним для мене при тих умовах, які я йому розказала. Може, в швейцарських горах і кращий клімат (але й там в горах тільки з іюля можна жити слабим), тільки ж приїхати звідти додому на осінь було б необачно, а жити без перериву 17г роки за границею, та ще самій, все-таки дуже тяжко, бо я, мушу признатись, і тепер вже дуже скучаю.
Тільки що був у мене доктор, і я ще раз радилася
з ним про свої подорожі. Він мені не радить їхати у Флоренцію й Рим, бо трудно сподіватись, щоб я могла там не втомитись, а втома може зруйнувати багато з того, що здобуто тут. Отже, не поїду. Може, будуть коли щасливіші часи, тоді поїду в Європу туристкою, а тепер уже буду їздити пацієнткою. В Швейцарії теж рекомендується мені в зайві екскурсії не пускатись. З лікарів-світил мій доктор рекомендував мені prof. Sali233 в Берні (більше практик) і prof. Eichhorst’a 234 в Цюріху (теоретик і практик, рівний Нотнагелю по європейській славі),— про сих обох професорів я і раніше чула. Отож поїду і в Берн, і в Цюріх — два тижні часу буде досить для сеї подорожі. А їхати до Нотнагеля у Відень я не хочу — страшно далеко і втомно, до того ж пускатись на море з Трієста до Одеси і дорожче, ніж з Генуї (я се напевне знаю), і менше інтересно (хоч я і не туристка, та все ж, коли можна вибрати щось інтересніше при інших, рівних умовах, то чом же й не вибрати).
Так я виїжджаю звідси 20(7) мая, перший тиждень буду в Берні, другий тиждень в Цюріху (відкинувши по 12 год[ин] дороги туди і звідти), 3 іюня (20 мая ст. ст.) вернуся в Геную і виїду на море, 4-го (я. ст.) буду в Лі-ворно, 6-го в Неаполі, коли там не застряну на тиждень, то 8-го буду в Палермо, 9-го в Мессіні, 11-го в Катаньї, а звідти вже дев’ять днів їзди до Одеси з остановками в Піреї, в Хіосі і в Смірні (або в Салоніках) і в Константинополі, тільки не знаю ще, на які числа прийдуться ті остановки. Вся подоріж морем займе 17 днів. Коли не задержусь в Неаполі, то буду в Одесі 20 (7) іюня, коли задержусь, то — 27-го (14-го), себто на тиждень пізніше, але не інакше, бо пароходи в Одесу виходять тільки раз на тиждень з усіх названих італьянських портів, а більш як на тиждень я не маю права переривати подорожі при білеті прямому (Генуя — Одеса), та й сама не хочу запізнюватись довіпе. Думаю, як не до 15-го, то до 20 іюня (ст. ст.) бути в Києві, а може, просто в Гадячі, не знаю ще як.
Інакше подорожі розміркувати я не могла, бо раніше ніж через тиждень від сьогодні не можу виїхати в Швейцарію (було б холодно, бо там пізня весна сього року), за тиждень там не справлюся без втоми, а пропустивши один вівторок, мені нема чого являтись в Геную раніш другого вівторка, бо тільки в сей день єсть пароход на Одесу.