8.VI. Була знов на пошті, дістала листа, але не з Києва... Пожду, значить, до Катаньї — ке хочу думати, що й там не діждусь.
Се вже п’ятий день, що я їду. І, дивна річ, ще нігде не було мені дуже гаряче,— всі кажуть, що тиждень тому назад було б навіть холодно. В Неаполі було якось туманкувато, через те колорит і контури неясні і не такі гарні, як я сподівалась (а може, я вже занадто великого сподівалась!). По-моєму, наприклад], пейзажі Lago Mag-giore235 кращі від неаполітанського; то правда, що я не була, може, в найкращих місцях (Castellamare 236, Sorrento237), а на Везувій і на Капрі де варт було, казали мені, їхати в такий не досить яскравий день; я багато часу потратила на руїни Помпеї, але не жалую, бо то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава. Ми таки мало стояли в Неаполі (від рана до 5-ї год[ини] по обіді), але, може, то й добре для мене, бо інакше трудно було б утриматись, щоб не бігати і не втомитись. Зрештою, я тепер вже не бігаю стільки, як тоді по дорозі в Сан-Ремо, бо вже навчилась їздити трамваями в незнайомих місцях, та ще, крім того, не ходжу по музеях, так що не томлюся.
Отож я тепер в тій Сіцілії, про яку Жевакіи розказував. Гарна сторона, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з маврітапським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо. Я чогось не сподівалась, що тут такі великі міста, у сій «країні бандитів і вендети». Тим часом сіцілійці (оті «бандити») показуються далеко гречніші і лагідніші від неаполітанців. В Неаполі так шарпають, ловлять за поли і набиваються з усяким поганим дріб’язком, що єдиний спосіб відчепитись, се бігтп, ні на що не дивлячись, махати руками і кричати: «No, no, по lasciami la pace!!» 238 В Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно гречні, спитати їх дорогу, то ще й проведуть до самісінького пункту, куди треба, не чіпляються, не лізуть в очі. Тут я і мову розумію, а в Неаполі сливе нічого, такий там діалект. Компанія моряків на нашому пароході всі палермійці; я вже з усіма познайомилась, бо ми обідаємо за table d’hote усі разом — пасажири і паро-ходний персонал; зрештою, пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян (з росіянами мало знаюся, бо якісь несимпатичні) , ще двоє греків в 3-му класі — оце всі, що їдуть далеко, а то бувають італьянці на малі переїзди. Мені зовсім не нудно: розглядаючись на краєвиди (здебільшого ми їдемо ввечері і вночі, а стоїмо вдень до 5— 7-й годин), то знов сплючи (чогось страх багато сплю тут!), якось не завжди навіть маю час і охоту читати, та й до листів щось пе дуже охота бере, отак все більше dol-се far niente 239 займаюсь, лежачи на верхнім помості. І ще дивна річ, скільки їм, а все трошки голодна, у всяку годину можу їсти *— се вже така форма морської хвороби, певне! Відколи на морі, не кашляю зовсім, ніщо пе болить, про безсоння і думати забула! Якби ще не Briefkrank-heitто було б ідеально добре, але вже, видно, па світі не бу)ває нічого ідеального... Мені з думки не сходить Оксана з її істерією, часом така турбота за неї бере, що і сі эолото-рожеві пейзажі темніють. Вже в тисячу раз краще, коли я сама слаба! Ах, та що вже говорити!..
Знов, певне, будете дорікати, що я нічого не вміла описати. Та справді, якось я того в листах не вмію, при-йшлось би хіба дуже довгий лист написати. Нехай уже розкажу, що кому цікаво буде. Хутко побачимось.
Ну, піду потрактую з моряками, щоб одвезли листа на берег, певне, одвезуть, бо ще дві години до відчалу, а ні, то вже завтра в Мессіні відправлю.
Бувайте здорові та пишіть мені і в Константинополь], і в Одесу, на бога! Цілую міцно, міцно всіх.
Ваша Леся
223. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
11 червня 1902 р. Катанья Catania, 11.VI 1902
Люба Лілея, я не поздоровила тебе з іменинами, бо різні стилі календарні збили з толку. Прийми се поздоровлення. Бувай здорова! Спішусь одправити, поки ще не в «Азії». Па!
Твоя Леся
224. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ
З липня 1902 р. Гадяч г. Гадяч, Полтавской губ.,
хутор Зеленый Гай, 20.ѴІ 1902
Хтось любий, може, й зовсім уже нагнівався? Бо чиясь карточка застала когось у Києві, а хтось не відписав. Але то хтось був так заморочений у Києві, що навіть і на карточку не міг здобутись. Та ще й утомлений був дуже. Отож хтось як виїхав ще 20 мая (н. ст.) з Сан-Ремо, то тільки 20 іюня (н. ст.) приїхав в Одесу; бо він одбіг у Швейцарію, як хтось знає (via2 Женева, Берн, Цюріх,