Будь здорова!
Пиши одкритки, коли часу мало. Цілую тебе міцно, моя рожево-золотая.
Твоя Леея
Тут всі тобі кланяються. Вони всі здорові, садять і поливають і маються незгірше. Тільки у М[аланьи] Ф[оми-ничньг] Митька знов слабий, і вона журиться.
230. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ
14 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,
Corso Cavallotti, 14.XI 1902
Чи хтось на когось не гнівається, що хтось (натурально, білий) все такий подлий остатніми часами? і не пише і навіть адреси не шле! Нехай хтось дорогий вибачить. Хтось у Львові і в Відні все одно що в котлі кипів, такий був заклопотаний. Як не біг нікуди, то думав, куди ще має бігти і не мав часу нічим іншим зайнятись. Чиясь братова може посвідчити, що то так було. Чийсь брат і братова когось дуже гречно вітали і хтось справді чується їм обов’язаний за їх гостинність, п. Євгенія навіть в орудках помагала комусь, а то дуже багато значило, бо хтось в таких речах сам трохи безпорадний.
Хтось тепер має перед собою стільки всякої і літературної і хатньої роботи, що... аж майже нічого не робить через heilige Furcht1 перед такою масою. А листів-лис-тів... БожЫ
Хтось у Відні справив собі все, що хотів, і бачив, кого хотів, тільки М. Е. Delie Gracie не застав дома, а дуже хотів з нею бачитись, бо то цікава і симпатична пмсателька. Оце згодом напишу до иеї. Був хтось і в професора Nothnagel’a, і той комусь сказав, що хтось таки ще пе зовсім здоровий і мусить пильнуватись, але все ж passable і, певне, за рік.видужає зовсім.
Комусь таки се літо трошки зле випало на нерви та й хтось трохи схуд (на 3 кіло), то тим і менше поправився, ніж би міг. А проте нічого, маю енергію і чуюся не зле, відколи той плевричний біль (пу> тут по приїзді когось 8 тиждень мучив) минув. Правда, що то тут тепер чудово гарно і ясно, і тепло, то сором було б матися зле. Мешкае хтось в тій самій хаті і в тих самих обставинах, що й торік. Товариство те саме, тільки що на місці матері господаря єсть його тітка, а панна, моя торішня сусідка, ще не приїхала. Тепер тут саме цвітуть хризантеми і вряджено їх виставу — я таких гарних ~ще в житті не бачила.
Як же там мені хтось мається? Чи всі здорові в родині? Чи хтось тропіки поліпшив настрій? Що хтось пише? Чи надрукований вже чийсь нарис в «Киевск[ой] старене]»?
От як хтось когось запитаннями засипав! А сам мусить на сей раз не дуже розписуватись, бо таки масу писання перед собою має, а дозволено йому працювати тільки 6 годин на день і то в трьох «ратах». Тільки мій хтось нехай не думає, що комусь уже не буде часу відповідати, як йому напишуть. Вже довше чи коротше, а хтось таки все якесь слово знайде, бо любить когось і хоче з кимсь говорити. Комусь так жаль, так жаль, що когось у Львові не бачив... Нам би таки треба, та й треба, та й ще треба побачитись. Па! Чорненькому хтось хутко пошле картку, тільки от зараз не має, то так здоровить.
Св[ятій] Анні і всій шановній родині мій привіт. А комусь паси[...]
Хтось
231. ДО М. М. КОМАРОВОЇ-СИДОРЕІІКО
16 листопада 1902 р. Сан-Ремо
...Тут і сором було б слабувати, так чудово тут і на землі, і на морі. Сади всіма квітками процвітають, небо синіє, зовсім безхмарне, сонце світить і гріє, як улітку, а море аж вабить — таке хороше. Я оце пишу надворі, на високім балконі, звідки всю затоку і все Сан-Ремо видко, і пальми, і вілли, і нагірні церкви, і всі гори. А господарі мої внизу в саду квітки поливають.
232. ДО В. М. ГИАТЮКА
17 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,
Corsa Cavallotti, 17.XI 1902
Високоповажаний добродію, ось посилаю обіцяні вірші. Все ніяк не могла зібратись переписати їх. Згодом можу прислати ще, коли треба, а на сей раз, може, й досить?
При такій нагоді запитаюся, чому мені не посилають «Вісника»?
Чи забувають, чи я не заслужила? Як не заслужила, то, може, ще згодом заслужу, а тим часом прошу посилати «в кредіт». Буду жити, буду працювати, то відплачуся, а як ні, то — «остави нам долги наша, якоже и мы оставляєм должником нашим»...
Прошу передати мою велику подяку проф. Грушев-ському за прислану книжку.
Мій привіт редакції і адміністрації. Бувайте здорові!
З поважанням
Л. Українка
233. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
8 грудня 1902 р. Сан-Ремо З.Х11 1902
Giglio miol
Я здорова і благополучна, але теж зайнята, через те оце пишу картку. Тут тепло, страх. Я вже погладшала сливе на kilo. Addio е tanti saluti242.
Леся
234. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
17 грудня 1902 р. Сан-Ремо 17.ХІІ
Giglio carissimo! 243
Писатиму хутко, а тепер саме кінчаю статтю для «М[и-ра] бож[ьего]», то ніколи. Оксані написала. Радуюсь за неї дуже, тільки боюсь, коли б її знов не затягло в Київ (мама тепер в Запрудді) — се було б ще зарані! Ну, та, може, тьотя надоумить поберегтись ще. Оксану сподіваюсь в гості і запрошую.