Я здорова і стережусь. Васі е saluti244.
Твоя Леся
23 грудня 1902 р. Сан-Ремо 23.ХІІ 1902
Cher Maitrel
Відсилаю Вам з подякою позичені книжки, бо вже ско-ристала з них,— саме оце викінчила статтю про Коноп-ніцьку до «Мира божьего» (ad panem et aquam 1 робота). Тепер який час можу собі дати спокій з російщиною та писатиму щось ad animae salutem 2. Взагалі за роботою діло не стало, коби здоров’я, а воно в остатні дні взяло та й схибило трохи. Ну, та поправиться!
В яку Ви сумну струну вдарили в своєму «З дневни-ка»!.. Мала я навіть охоту щось Вам з того поводу написати та вже дам спокій, бо, може, Вам і не дуже потрібні мої «відгуки»...
Будьте здорові з європейськими святами. Щирий привіт всій Вашій родині.
236. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
29 грудня 1902 р. Сан-Ремо 29.ХІІ 1902
Лільчику мій дорогий!
Оце ж я таки листа тобі пишу, а то що ж усе одкрит-ки! Се я, звісно, не для того кажу, щоб ти не мала мені одкриток посилати, ні, як не маєш часу, то краще не томися листами, а піди погуляй. Я ж не то що абсолютно, а тільки релятивно не мала часу — винен був «6-годинний робочий день», якого я старалась дотримуватись і хотіла помістити в нього всю щоденну писанину, з листами у compris 3 та з найтруднішим читанням (діловим). А чому вийшло так, що я деяким менше близьким людям писала, а тобі ні? Тому, що тобі все хотілось якось «настояще» написати, а як прихапцем, то, здавалось, уже все одно, що хватаний лист, що одкритка.
Се хутко два місяці, як я тут. Перших тижнів два більш того що невиразно прокалатались, без замітної роботи, тільки з прелімінаріями її в формі читання. Далі я взялась до писання, далі надійшло трохи редагування, далі
1 Для хліба і води (лат.).-^ед.
2 Для спасіння душі (лат.)^- Ред.
3 Включно (франц.)Ред.
прийшов лист від «Мира божьего» з замовленням юбілей-ної статті про Конопніцьку, от я і взялась до тої статті, а для неї прийшлось перекласти масу віршів (з польського дуже трудно і неприємно перекладати!) і робота зайняла тижнів три і розтяглась на 50 стор. великого формату, а ще посеред роботи я було трошки розкисла (не з причини роботи, а з іншої, більш натуральної і незмінної), то про-калатала скілька день, так і не мала охоти навіть листів писати. Скінчивши статтю, справила всякі посилки до біб -ліотек з замовленнями нових матеріалів до моєї статті in spe про поетесу Делле Граціє, поперечитувала всякі «за-леглості» (у мене за час наглого писання нагромадилось маса всякого матеріалу, що конче слід було перечитати), понаписувала деякі листи, та й досі ще пишу (зрештою, переписка.— се ж робота данаїд!). А се маю знов писати дещо до австрійських, земляцьких і німецьких журналів, так всякі замітки, та ще коли дасть біг вмоститись, то, може, й в італьянську пресу попаду. Тільки все це в границях 6-ти го[дин] в день, далебі! Далі писатиму менше, але мені важно «положити лапки» в ті журнали, куди мене просили або куди я сама впросилась. Чим більше поважних журналів стоятиме в моєму «формулярі» професіональному, тим легше буде мені надалі здобути собі повсякчас літературний зарібок (a propos, що з тими перекладами для фірми Малих?}, а я маю причини дедалі все більш ним інтересуватись, бо таки матеріальна незалежність єсть одна з поважних підвалин моральної незалежності. Та, крім сих матеріальних «видов», я маю ще й інші і через те «кладу лапки» не абикуди, а тільки на чисті місця, де мої лапки не тільки мені самій послужити мають. Воно таки погано, що укр[аїнський] літератор не може «в своїй хаті» ні шеляга заробити, і се справжній наш хрест — оте оббивання чужих порогів, ще ж слава богу, що я маю як перебирати та вибирати, а інші, то й в калюжу сідають, бо так мусять.
Мені досадно страх, що я все не скінчу своєї літньої роботи. Але я таки працюю і над нею, а се тепер, поки знов статтю до «М[ира] б[ожьего]» почну, може, таки викінчу її. •
Ти не бійся, що я перетомлюся. Я з норми не виходжу, та й лікар потачки не дає, он знов риб’ячим жиром заливає та tiocol’eM засипає, бодай його! І, зрештою, не можна рік у рік по-санаторськи бездільно жити, а треба навчатись «бути здоровою в умовах нормальних», себто в умовах не лежня, а людини. Так? Бо, звикнувши занадто бути лежнем, можна справді дійти до такого, що потім уже найменша робота буде шкодити.
Отримала вчора і я листа від Оксаночки, першого, відколи я тут. Мій лист до неї або розминувся, або пропав, бо вона скаржиться, що я не пишу їй (я їй, власне, двічі писала), і думає, чи не серджусь я3 просить забути «те все* що було літом», і вірити, що вона всіх нас любить. Натурально, я їй зараз написала, що і не сердилась, і не серджусь, а тільки рада за неї і за всіх і Т. і. Кличу її до себе в гості. Вона, можо, й приїде, бо і папа, і мама писали, що не від того, аби вона поїхала з т[ьотею] Єлею і в Мюнхен, і до мене. Тільки псе ж мав що бути «обсуждение вопроса», той фатальний період для нервів всеї нашої родини, що конечне мусить отруїти кожному з нас його най-щиріші бажання і радість від сповнення їх. Наскільки я хотіла, щоб Оксана їхала в Запруддя, настільки я тепер не рада, що вона їде на свята в Київ (боюсь, що не тільки на свята, а вже аж до виїзду за границю — коли він ще вийде з усіх тих «обсуждений»). Я писала і папі свою думку, і самій Оксані, і мамі, та, певне, то так само не матиме впливу, як і твої листи до їх. Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі до Києва, але що вона «не може не їхати» (kurz und gut! !), що хотіла, правда, остатись на ггерші дні свят в Запрудді рада ялинки для замрудських дітей, але мама (вона ж була в Запрудді) «обидилась» за такий замір, отже, «не варт сваритись із-за пустяків», і Оксана вже поїде празнику-вати в Київ. «Історія нас учить, що вона нічого не учить!..» Знов ті самі «обиди», замість нормального відношення до здоров’я і волі своєї дитини! Знов, значить, будуть і ті самі «обсуждения» з вимотуванням жил обо-юдним, і всякі інші контраданси, а нерви, тільки що сяк-так наладжені,— кріпись! І тут же мама пише мені, що хоч вона несказанно рада за поправку Оксани (вона не могла не признати, що Оксана в Запрудді поправилась до непізнання!), але що вона «Хома невірний» і боїться за тривкість поправки. Раніш мама писала, що в Київ Оксану «тягти» не буде, тепер пише, що Оксана туди «сама хоче», але про свою «обиду» примовчала. О sancta --)г)