Се, власне, добре, що Ви прийшли в нашу літературу через німецьку школу, а не через галицько-польську, як більшість галичан, бо та школа гал[ицько]-польська, властиве, не школа. Якби почали з того, чим скінчили, певне, користь була б менша. Що Ви пізно навчились нашої літ[ературної] мови, дарма, зате Ви н а в ч и л и с ь її тоді, коли інші одразу думали, що знають. Та ще й те, entre nous soit dit78, х т о знає укр[аїнську] мову? себто так знає, як можна знати французьку], нім[ецьку], англійську] etc. Коли Ви з німецької школи прийшли на Україну, то прийшли свідомо, знаючи, куди і навіщо, отже, тепер нема страху, що Ви покинете її. Може й правда, що Ви часто залітаєте ins Blau 79, але — не мені корити Вас за се! лишаю се людям практичнішим. Не у всьому я можу цілком співчувати Вам, так, наприклад], я не поділяю Вашого ніцшеанства, бо сей філософ ніколи не імпонував мені яко філософ: його ідеал Ubermensch’a 80, тієї blonde Bestien 81, якось не чарує мене. Його афоризми справді часом блискучі і гарні, але я не кохаюсь в афоризмах. Таке антиніцшеанство не повинно становить між нами стіни, у мене є один дуже близький друг ніцшеа-нець або щось коло того, і він мириться якось з моїми виступами проти blonde Bestien, хоч я виражаюсь перед ним далеко гостріше, ніж тепер перед Вами. Я сподіваюсь, що в сьому Ви будете до мене толерантні. Сподіваюсь теж, що ми з Вами поговоримо ще не раз на сю
і па інші теми і в листах, і живим словом. Дуже мене тішить, що Ви збираєтесь влітку на Україну. Прошу Вас, напишіть мені конечне перед виїздом, коли маете прибути до Києва, бо я хоч і не буду на той час там, то, певне, могтиму приїхати вмисне, а якби вже абсолютно не могла, то чей же Ви, дорога товаришко, не відмовите мені завітати до мене на хутір в Полтавщині. Літом я маю пробувати близенько біля міста Гадяча, в Полтавській губернії 82, на хуторі моєї матері. Гадяч — се рідне місто родини Драгоманових, отже, і матері моєї. До нього з Києва їхати не дуже далеко, годин з 10 (на російські простори, то се зовсім близько!), і коштує недорого, а поїхати туди варто, бо там побачили б Ви справжні центральноукраїн-ські села і типи, та й околиця, хоч, певне, не така гарна, як Ваша зелена Буковина, та все ж є в ній багато лагідної краси. Так чи інакше, але, якщо Ви в серпні приїдете на Україну, то я конечне привітаю Вас в нашій хаті — чи в Києві, чи в Гадячі, або і там, і там. Добре так? Сама я тепер, відай, поїду найпростішою дорогою додому, бо з мене такий інвалід, що аж не бере охота в товаристві показуватись. Врешті, я б рада заїхати і до Відня, і до Львова, але, говорячи без жартів, у мене ще замало сили; ходжу ледве-ледве, їздити можу з великою бідою, а навіть сидіти дуже тяжко, бо ся поза найгірша для такого пацієнта, що має не всі кості в кульші. Приїхати ж до Львова і лежати в готелі не весело, та я й не влежала б при моїй натурі — у мене натура не по організмові! — а се могло б скінчитись дуже сумно для мене, бо зруйнувало б з такою тяжкою бідою заложені підвалини. Я була хора 16 років, нарешті знайшовся хірург, що схотів мене різати, операція і вся процедура після неї були такі, що вдруге я собі й за царство небесне такого не хочу, та ще й не все скінчено, все буде скінчене хіба через півроку. Бачите, які терміни? Так, немов я збираюся жити стільки, як прамати Єва... Поїду, може, тижнів через IV2 додому, а знов через півроку, може, треба буде ще раз в’явитися до хірурга, чи позволить зовсім увільнитись від ортопедії. Тоді-то, може, матиму волю в Галичину і на Буковину «залетіти», а тепер мені не літати, хіба що на крилах мрії, бо навіть пісні мої щось примовкли серед хірургічних вражень. Оце з тяжкою бідою берусь переписувати
Леся Українка з матір’ю Оленою Пчілкою серед знайомих. Зелений Гай. Фото. 1904—1905
свої «пісні» для нового видання, та й робота ся йде, як
з каміння...
Якби Ваш знайомий літерат був цікавий бачити мене, то я була б дуже рада його пізнати, я дуже високо ціню la confraternite litteraire 1, Все ж я не настільки інва-* лід, щоб не могти бачити людей. Щодо приймання незнайомих, але відомих людей взагалі, то ми, українки, в сьому досить ліберальні. Та й взагалі, наперед прошу Вас, простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне, буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, що я — українка. Щиро, сердечне вітаю Вас від себе і від сестри.