Життя у нас більш-менш таке, як і при тобі. Всі здорові. Мама була трохи слаба, та то вже давно, тепер вона здорова. Мама теж читала дві conferences, одну pub-lique (про свою подоріж до Чигирина), другу ргіѵёе— про укр[аїнську] етнографію. Першу conference читала на своєму ж таки вечорі, що устроювала в Літерат[урному] общ[естві]. Кажуть, вечір вдався добре, але ми (я, Рада і Оксана) на ньому не були, бо пішли на «единственный» спектакль Муне-Сюллі, де нас, по заслузі, спіткало розчарування. Грав Мупе-Сюллі Отелло, а ся роль не підходить ні до його темпераменту, ні до французької grande declamation притім французи мають манію причісувать і навіть гофрирувать Шекспіра a la frangaise 125, що для нас, вихованих в інших літературних традиціях, здається дуже дивним. Коли М[уне]-Сюллі (давно колись) грав тут Гам-лета і Oedipe Roi126, то се було зовсім що іншого! На нас трьох було найшов таких стих, що ми по театрах та концертах ходили, зато тепер як засіли, то нікуди. Врешті, Рада, певне, тобі описала свій train de vie 127 (вона вчора щось дуже довго писала тобі отут в моїй хаті). А от, до речі, вона забула тебе спитати і просила, щоб я спитала, чи ти передала її дарунки Богдані? Напиши їй про се.
ЗО.ХІ. От не прийшлось кінчати листа вчора. До обіду занімалась, а потім гості були, а потім та гостя, що жила у нас скілька днів, виїздила на вокзал, то вже ніяково було остатній вечір сидіти, замкнувшись у своїй хаті. Виїхала вона мало не опівночі, то вже потім не до писання було — спать хотілось.
Читала я всі твої «жалосні листи» про софійські злидні економічні. Справді — положення серйозне. Що ж до журфіксів, то єдиний спосіб — видрукувати в газетах таке запрошення: «М-me Chichmanof a l’honneur d’invi-ter ses amis pour une tasse de l’eau fraiche» 128. Воду можна подавати гарячу або холодну, ad libitum 129, натурально, без варення і без сахару, можна б ще подати des glaces natu-relles130, але се вже небезпечно, бо може піти чутка, що у вас їдять «ледяно», а не просто льод. Багато esprit131 показувати на журфіксах не слід, бо скажуть: «М-те Chichjmanof] a beaucoup de resprit» 132, а сиирт, як відомо, річ дорога, надто коли чистий. У вас тепер мусять бути в моді товариства тверезості і т. і. Нехай Ваня не сердиться на мої дурні Witz’n 133 і не думає, що се я сміюсь над болгарським лихоліттям, мене смішить ваша haute bourgeoisie 134, що рахує шматки в чужому роті, так мовби сама від того ситіша стане, як одіб’є іншим смак до їди. До того ж я думаю, що ся bourgeoisie не така вже й голодна і коли всіх, обзшзає злодіями, то, певне, через те, що має великий досвід в сьому напрямі.
У Людм[или] Мих[айлііши] я часто бувала, тільки остатній тиждеиь не була, бо абсолютно не було часу в гості ходить. Сьогодні піду. Ти, запевне, знаєш, що Зоря був слабий, але тепер він вже настільки поправився, що його думають хутко в гімназію пустить. І що се за кара божа з тим хлопцем! Як був тут сам, то не слабував, а це як приїхала мама до нього, то він їй щомісяця «бенефіси» виправляє! Сказать би, кутають більше, чи що там, ну, то була б простуда, а то ж кір або жовтяниця може напасти завжди на всякого, чому ж торік нічого сього не було, а тепер одно за другим? Ні, я роблюсь дедалі все більшою фаталісткою: «єсть что-то в природе»... Погано те, що Зоря був худий, а тепер ще худіше стане.
Рада, навпаки, дуже поправилась і тепер зовсім не має малокровного виду. Вона тут якось багато живіше стала, ніж була при мені в Софії; може, вона просто постаршала і перестала боятись говорити з людьми, а може, тут їй більше молодого товариства та й причин до розмов більше. Окрім того, треба признатись, що в Софії таки принято, щоб молоді дівчата були безсловесними, ну, а тут сього звичаю нема. І те, що Рада має тут уроки і якусь спеціальну мету (вона готується до екзамену в гімназію), все це робить її більш певною в собі і додає оптимізму.
От що: я говорила з N. про Gaston Paris 135 і видання фольклористичних праць по-французьки (що ти мені казала перед виїздом) і мушу признатись, що одібрала від нього fiasco 1, як, впрочім, і сподівалась. Вони так широко дивитись на справу не звикли, коли б хоч того не упускали, що перед самим носом мають, і то ще було б добре...