Тепер — о справах приватних. Фотографії берлінської тепер, на жаль, не маю і ніяк не можу зібратись написати до Берліна, аби замовити ще. Як матиму, то конче Вам пришлю. А Ви на мене не чекайте та присилайте свою.
Людя Вас дуже щиро вітає і часто згадує, але що не відписала Вам хутко і багато часу минуло, то тепер їй сором озиватись до Вас (воно так часами буває!), от вона і далі мовчить, хоч я і кажу їй, що се «отвратитель-но» так робити! З усіх київських знайомих я тільки і бачу, що Старицьких та Черняхівських, бо вони не бояться нашої «прокаженної» хати — однаково ж п. Черняхівський одвідував наших слабих яко лікар,— а решта всі бояться, отже, ми тепер наче «отлучении от церкви», тільки не можемо витримати, аби часом десь до театру або до концерту не піти, бо таки ж годі витримати, коли такі боги музики приїздять, як, наприклад], піаніст Рейзенауер, котрого я перед тижнем чула. Чи Ви його чули коли? Як ні, то можете жалувати. Досі я цілком не розуміла і не любила Моцарта (окрім «Requiem» *), а тепер пізнала його в новому світлі і вже люблю. Навіть з Лістом погодилася, хоч не цілком ще, в в нього речі мені неприємні, і тут навіть Reisenauer 2 нічого не порадить. Шопена, на мою думку, піаністка Єсипова не гірше, а може й краще грає, але щодо класиків, то Reis[enauer] справжня сила!
Чи хто Вам пише такі листи, як я? Певне, ні, бо я вже прославилась далеко своїми листами, що в них ніколи нема того, що треба. Мама не раз сміється, що я пишу їх, певне, з високості неба чи зо дна моря, але не з сього світу. Часами вони подібні до рецензій, як от і сей: спочатку література, потім музика, а щоб докінчити рубрику, уміщу і драму. Бачила я недавно Ібсенову «Нору» тут на сцені, і — страх подумати! — вона мені не сподобалась. Ся Нора таке наївне звірятко, що я надивуватись не можу, як могла вона вкінці обернутись у Frau Ibsen 3. Але ж таки обернулась, при божій та авторовій помочі, бо остатню сцену була такою проповідницею, що аж злість на неї брала — es klang ganz zu erbaulich und es roch nach 014.
А що треба, те забула! «Легенду», мушу признатись, ніяк не можу прислати, бо її хтось у Лис[енка] украв, а я грати вмію, та нот записати не тямлю, напишу своїй кузині в Софію, може, вона пришле, бо в неї є.
А тепер — бувайте здорові! Як бачите, і мої листи мають кінець. Напишіть мені хутко, то ще отримаю. Пишіть, що думаєте, так найцікавіше, тому не ставлю жадних запитань. Щире стискання!
__Ваша Леся К.
1 «Реквієму» (лат.).— Ред.
2 Рейзенауер (нім.).— Ред.
3 Пані Ібсен (нім.).— Ред.
4 Все звучало надто повчально і відгонило оливою (нім.).— Ред.
93. ДО В. М. ГНАТІОКА
11 лютого 1900 р. Київ Киев, Мариинско-Благовещ[енская], 97,
Високоповажаний добродію!
Вчора я зовсім несподівано через люди довідалась, що мій «Атта Троль» вже друкується у «Віснику», але ж ні «Вісника», ні мого перекладу не бачила. Редакція сього шан[овного] журналу, де я маю честь вважатися постійною співробітницею, певне, чекає, аж я пошлю передплату, і через те мені книжок не посилає. Через великі клопоти, що були остатніми часами в нашій родині, нам не було часу подумати про посилку грошей на журнали, але тепер в[исоко]пов[ажана] редакція може бути певна, що ми не забаримось вислати передплату, отже, чи не буде ласкава прислати мені негайно хоч ті книжки, де уміщений мій переклад, бо, якщо він має вийти потім окремою відбиткою, то я конечне хтіла би переглянути перший друк, чи нема там чого до поправки. Я вже мала нагоду писати Вам, ласкавий добродію, що право остатньої коректи я хотіла би мати завжди за собою, що се conditio sine qua non 1 видавання моїх праць (надто віршованих) чи по сей, чи по той бік кордону. Не знаю, чи відома ся моя умова шан[овній] редакції, коли ні, то прошу сповістити її про се тепер і передати моє прохання, щоб книжку (перекл[ад] «Атта Троля») не випускали в світ, поки я не побачу першого друку (в журналі). Може, сей мій принцип дуже невигідний, але ж я не сперечаюся з принципами шан[овної] редакції, що теж, може, не завжди вигідні для її співробітників, і приймаю їх такими, як вони є, без критики.
Жалую дуже, що не бачила нігде сими часами «Вісника», але се було неможливо, бо я тільки вчора вперше могла вийти межи люди (ми мусили IV2 місяці тримати карантин після заразливої хороби) і почути щось з околичного світу. Ну, що робити, прийдеться моїм шановним видавцям помиритися з невеликою стратою часу, що сталася не з моєї вини.
Будьте ласкаві відповісти мепі на моє ще зовсім давне запитання, як же буде з перекладами д. Стависького, що мали видаватися вкупі з моїм «Атта Тролем»? Чи маю послати Вам його переклад драми Гейне «Раткліф», що маю у себе? Де і як будуть друкуватись його балади 143 (з Гейне теж), що вій лишив у Львові, бувши там навесні? Ми з д. Ставиським здавна в літературній спілці по перекладах з Гейне («Атта Троля», «Раткліфа» etc. ми редагували спільно), і спілки сеї я не мала на меті розривати, зібравшись видавати далі свої переклади. Зробите мепі велику приємність, коли відпишете негайно на сі мої питання, бо 4 (16) лютого я виїжджаю до Петербурга, де буду бачити д. Ст[ависького], то могла б йому дати якесь пояснення, як стоїть справа з видаванням його праці.