Досить монотонний сей лист. Що ж, такі враження! Зо мною нічого нового, здорова, як і при тобі, видержка мене не покидає, тільки вечорами якийсь непреоборимий смуток опановує, але, врешті, припадків жадних, і то добре. У п’ятницю виїду, пора вже. Може, зберусь сеї осені ще й в Петербург, хто знає...
Телеграфуй: Минск, Захарьевская, Новомосковская, Косач,— я думаю, так доволі.
Міцно, міцно цілую тебе, ти ж моя Лілія! Бувай здорова.
Твоя Леся
105. ДО М. І. ПАВЛИКА 17 оюовтня 1900 р. Київ 5.Х 1900
Шановний друже!
Давненько не озивались ми один до одного, але то з нами часто буває... Тепер, на жаль, певне, нічого цікавого не напишу, бо досить-таки втомлена, а час не жде, треба писати зараз, щоб не- прийшлось пождати знов. Зайнята я дуже, бо, крім звичайної своєї белетристичної] роботи, маю іншу обов’язкову: відколи стала здоровілою, схотілося на свої ноги стати (воно ж і пора!), от і впряглась до роботи. Та нічого, се добре. Маюся тепер на здоров’я зовсім не зле, головно, що нога вже спокій дала після хірургії; нерви часом не дають спокою, але то вже їм так годиться, либонь, чи не професія того вимагає. Взагалі — all right!
Хочеться мені у Вашу сторону навідатись. Можливо, що як управлюся з роботою (себто заведу їй постійний лад) та зберуся з грошима, то й зроблю Вам візиту, ще таки, може, сеї зими, а ні, то навесні. Я перестаю розу-мітъ галицькі обставини, а се мепі прикро, я ніяк не вважаю гал[ицьких] справ для себе чужими.
Єсть у мене до Вас прохання (як завжди — визискую!): будьте ласкаві, збирайте під час виборів усякі газети, відозви, брошурки, памфлети і т. і., що будуть видані всіма гал [ицько] -руськими партіями чи то приватними людьми, і складайте в себе ту колекцію. Чим повніше буде та колекція, тим краще. Згодом один добродій, російський] кореспондент, напише Вам з Берліна, куди треба ту колекцію вислати, а Ви йому пошлете рахунок, скільки Вам той збір коштуватиме, то добродій Вам зараз же той рахунок залагодить. Ви не відмовляйтесь від заплати за колекцію, бо то не для мене, а для того добродія, то за що маєте йому даремно послуги такі робити? Коли Вам самим тяжко тим зайнятись, то попросіть когось із мені знайомих молодих галичан від мого імені зробити те і передайте ті умови, про які пишу Вам. Мені було б дуже неприємно, коли б з сього мого прохання ніякого скутку не вийшло, бо раз, що я обіцяла кореспондентові залагодити сю річ, а друге, що слід, аби про гал[ицькі] справи були безсторонні і добре освідомлені дописі в російських] газетах, а сим, власне, і має займатись мій знайомий кореспондент. Отже, се слід для нас же самих.
Колись Ви писали мені про організування молодежі. Організатор з мене лихий (краще сказати, ніякий), але молодь починає сама організовуватись; тут уже, сподіваюсь, і я щось можу помогти, бо на помічницю все ж більше вдалась, ніж на «війтову палицю». Eppur si muove! 1
Ще прохання: пришліть мені, таки вже мені самій, оповідання Мартовича, якщо вони вже вийшли, та, може, й Бордуляка вже можна набути, на адресу: Фастов, Ки-евской губ., Елене Григорьевне Бердяевой.
Коли побачите Ф[ранка], передайте йому моє вітання і мій великий жаль з поводу лиха в його родині, справді, серце крається на саму думку про те!
Вам щиро стискаю руку.
Як маєтесь?
17 жовтня 1900 р. Київ 5.Х 1900
Милая моя Лілея!
Тільки що отримала твого листа і зараз же відповідаю, хоч теж страшенно зайнята, до умопомраченія, аж от букви пропускаю. За переклади береться Оксана, я абсолютно не маю часу сей місяць, книжки Федьк[овича] і Нечуя вишле тобі маг[азин] «Киевск[ой] стар[ины]», а Коб[илянську] і Стеф[аника] я попрошу Гнатюка вислать тобі, на яку скажеш адресу (може, баронесі?). Твої переклади уміщені вже при моїй статті в «Жизни», і т[ак] як гроші мені прислали без детального рахунку за все,— і за статті, і за твої переклади (котрі зайняли 10 сторінок),— то я тим часом посилаю тобі 10 р. (мама від себе посилає 10 разом з моїми), а ти розпитайся в Слав [инського], скільки «Жизнь» звичайне платить за переклади, то я тобі зараз надішлю, скільки ще за мною зостається. 7 р. я тобі послала через Кривиню-ка, але він, певне, забув чи не міг віддать їх. Сама я не питаю з Поссе рахунку за переклади, бо чогось ніяково, наче я не вірю, що мені всі гроші належні заплачено.