Выбрать главу

Про наші домашні справи тобі мали написати папа і Дора. Зрештою, нічого особливого: всі здорові, мама ще не приїхала. Я дуже зайнята, що далі, то більше, і через те не пишу листів, окрім конечне потрібних. Миша хай не обіжається, бо іменно він мені не відповів на мого остатнього листа, а я навіть сподівалась неабиякої відповіді.

Часто пишу я тепер тільки С[ергію] Костянтиновичу] і буду писати, хоч би мені ніколи було вгору глянути, бо сі листи, здається мені, «конечне потрібні». Йому

з початком глибокої осені знов погіршало, кашель щ е гірше, жар вище 38,5; про виїзд в санаторію щось уже мовчить, та й куди їхати в таку погоду і з таким жаром?

О, якби він міг поїхати за границю! Он Льоня Борецький] поїхав в санаторію на Рейні і вже в два тижні значно поправився. Як би я хотіла вирвати мого нещасного друга від тих його quasi ^родичів, з тієї проклятої ями, що витягає з нього остатнє здоров’я!

Однак ти, може, маєш рацію, що ніколи не слід писати листів увечері. Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! Ну, та що вже там, я тепер і так не дуже часто маю нагоду до ліричних розмов, бо — нема з ким їх провадити. То, може, не гріх, як десь там якась нотка прорветься в листі, людина не камінь.

Бувай здорова! Міцно цілую тебе. Не став мені в строку, як я що забуду, наплутаю, не до речі скажу,— я тепер дуже заморочена.

Твоя Леся

108. ДО В. О. ПОССЕ

10 листопада 1900 р. Київ Киев, Благовещенская, 97, 29.Х 1900 Многоуважаемый Владимир Александрович!

Прежде всего позвольте поблагодарить Вас за любез-ную распорядительность относительно высылки мне гоно-рара и журнала, и то и другое я в своє время получила, не написала Вам тогда потому, что страшно была занята все это время. Ваши желания относительно моей ближай-шей работы я, насколько могла, приняла к сведению, но

1 Майже (франц.)— Ред.

все же радикально изменить плана этой статг>и по могла, так как уже были собраны и расположеііы миіюстимм образом материалы, а другие подыскивать не хвати,іго бм времени. Тема статьи: «новая женщина» во фраіщузскоиг литературе с параллелями из других литератур (неме-цкой, английской и скандинавской). Мне кажется, что эту тему все равно надо было бы рано или поздно затро-нуть, так отчего же не теперь? «Главнейшие литератур н ы е явлення» за этот год и без того были уже разобраны в «Жизни» в очерках г-жи Гуревич (ко-торые я, конечно, просмотрела), а монографически только и стоит писать, что о таких вещах, как, напр[имер], драма Ибсена, другие же, более низкого достоипства, не-обходимо объединить какой-нибудь определенной мыслью или по крайней мере подвести под какую-нибудь катего-рию, чего никак нельзя было бы сделать при обзоре всего, что вышло за последнее время из-под пера хотя бы вто-ростепенных европейских знаменитостей.

Статья моя уже окончена, завтра или послезавтра я ее посылаю Вам, так что 3 или 4.ХІ она будет в редакции — это ведь еще не поздно?

Следующая моя статья будет о польской литературе, сообразно Вашему желанию. За другие литературы, кроме малорусской, польской и, пожалуй, болгарской, я не берусь, потому что не знаю других славянских язьїков иа-столько, чтобы судить о етиле и т. д. Скаидииавскую ли-тературу я пока реферирую по пемецким переводам, но вскоре буду в состоянии читать ее в оригиналах. У меня намечено несколько тем: французекая социальная драма, немецкая модерна и ее отношение к французекой deca-dance \ трансваальская война в английской поэзии и про-зе, self-mademan2 в американском романе, итальянский политический роман и метаморфоза д’Аннунцио, протестантизм и общая этика в' скандинавской литературе. Я бы попросила Вас сообщить мне, в каком порядке удобнее было бы Вам, чтобы я расположила эти темы; это мне нужно для систематизирования материалов, т[ак] к[ак] при вьшиске книг из-за границы пообходимо соображать все очень заблаговременно, иначе книги, а вместе с ними и моя работа будут опаздывать.

Товарищески жму Вашу руку.

1 Декаданс, декадентство (франц.) — Ред.

2 Людина, зобов’язана всім сама собі (англ.).— Ред.

26 листопада 1900 р. Київ 14.ХІ 1900

Лілея моя!

Позавчора мама дала мені сього листа, що прийшов у Гадяч, щоб переслати тобі, але не зробила того до сьогодні через клопіт, який зараз розкажу.

Мама просить вибачення, що розпечатала листа (він не був виразно адресований тобі — там стояло просто 0[льге] П[етровне] К[осач] (без «панни» чи «т-ІІе», чи як там ще), просить вірити їй, що вона його не читала і що їй дуже прикро за таку помилку. Сама вона не пише, бо ще не зовсім здорова, позавчора заслабла на інфлуенцу, одразу так раптово, що ми думали, буде щось гірше, але сьогодні вже зовсім ясно, що нічого серйозного нема, темп[ература] сливе нормальна, «самочувствие» теж, і мама вже поривається вставать. Оксана так само хвора, але сьогодні вже встала і грає на фортепіано, се була теж інфлуенца. Як бачиш, діло пусте, але того не можна було зважити одразу, і я сих два дні зовсім розривалась між клопотом коло хворих і своєю роботою, бо її цілком покинути я теж ніяк не могла. Тепер зосталась тільки робота, клопіт менший, але вже краще, якби вона мене зовсім захопила і не дала б ні про що думать, бо все одно ясних думок нема. Од С[ергія] Костянтиновича] дуже погані звістки, він ослаб до крайності (певне, через се він не пише тобі), мало не щодня мліє від упадку сил, кашель ще збільшився. Се він сам пише, а от що пише про нього Dr Еліасберг у відповідь на мої питання: «С[ергей] К[онстантинович] опять стал лихорадить (у нього жар 39° і вище), потерял аппетит и значительно ослабел. Бронхит не случайный, а находится в связи с болезнью. Хотя в легких еще нет угрожающих изменений, но при этой проклятой болезни нельзя полагаться на объ-ѳк[тивные] данные: бывает скоротечная чахотка, при кот[о-рой] объектйвно (клинически) в легких ничего не находить, а больной между тем тает, как свеча... Говорю я С[ергею] К[онстантиновичу] о временном ухудше-нии глави [ым] обр[азом] для утешения, но, может быть, и действительно ему станет лучше, когда установится зима. Но пока солнце взойдет, роса может глаза выесть. Словом, я очень и очень опасаюсь за него. Вдобавок, он още охрип. Он приписывает сипоту кашлю, дай бог, что-бы он был прав...»