Стаття моя, несмотря на все сокращения, какие толь-ко я могла в ней сделать, вышла все-таки несколько длиы-ной, но я бы просила все же не урезывать ее — она и так стиснута,—зато следующая уж будет короче, т[о]е[сть] возьму не такую сложную тему.
У меня к Вам маленькая просьба, к сожалению, на-столько запоздалая, что я даже мало надеюсь на ее ис-полнение. Кобылянская и Стефаник (мои «буковинцьі»)' недавно просили меня прислать им ту мою статью, где го-ворится о них, но я не могу это сделать, т[ак] к[ак] у меня єсть только один ее экземпляр в тексте книжки «Жизни», которую я совсем не хотела бы им отсылать. Если бы можно было получить два оттиска с этой статьи («Малорусские писатели в Буковине»), то я была бы Вам очень благодарна, но я очень хорошо сознаю, что теперь едва ли можно это сделать. А жаль мне отказывать своим буковинцам!
Я, конечно, не только ничего не имею против того, что Вы поставили мой автограф на юбилейном подарке Ми-хайловскому, но, напротив, очень благодарна Вам, что вспомнили обо мне при этом случае. Само собой разуме-ется, что я не уклоняюсь и от материального участия в этом подарке, прошу иметь это в виду при будущем ра-счете со мной.
Простите за длииное письмо, не умею писать коротко!
4 Жму Вашу руку.
Уважающая Вас Л. Косач
26 грудня 1900 p., 2 січня 1901 р. Київ 14.ХІІ 1900
Люба моя товаришко!
Дуже оце Ви мені смутну новину написали про Яко-бовського! І чого так людині раптом умерти?! Чи не маєте яких там матеріалів про нього, щоб могли мені прислати, треба буде щось написати про нього до «Жизни», однаково я мала писати про його стосунок до німецької] модерни, але тепер слід би до того приступити griindli-cher *. Шкода чоловіка, бо талановитий був і симпатичний
і не час би ще йому вмирати.
Як довідаєтесь що про долю того нещасливого збірника укр[аїнських] новел у Дрездені, то, будьте ласкаві, напишіть мені — чи він коли вийде? Господи!
Щодо «К[иевской] стар[ины]», то там платять не дуже багато, так, може, 25 рублів від друк[ованого] аркуша, часом ЗО, виїмково навіть 40. Думаю, що оповідання Ваше буде прийняте, бо оце навіть редакція через мого татка запитує вже мене, чи не знаю я Ваших замірів щодо сповнення обітниці писати. Звісно, редакторських фантазій ніхто не годен вгадати, та все ж не думаю, щоб могли звернути Вам працю назад. Чом Ви їм не послали на зразок початку повісті, то були б вже знали напевне, чи воно в них піде.
21.ХІІ. Бачите, як у мене часом з листами діється! Пролежав початий лист цілий тиждень, поки судилося йому знов під мої руки попасти. Але вже тепер не випущу його з рук, поки не скінчу.
Даремне просите вибачення за те, що питаєтесь у мене практичної ради — я готова служити Вам у всякій пригоді, великій і дрібній, аби тільки Ви хтіли вдатися до мене. Надто коли Ви заміряєтесь при помочі гонорарів вибратись до нас, то я не то що радою готова помогти Вам до сього, а навіть якби Ви позволили, то сама б заробила, та й привезла б Вас сюди, та й довго б тримала, аж поки б не стали проситись: «Ой пустіть мене на Буковину!»
Захтіли Ви, щоб наші люди щось говорили про Вашу новелу! Вони хіба тоді щось заговорять, коли їм цілий том такйх речей напишете, та й то ще невідомо. У нас писатель, коли хоче, аби про нього більше говорили, то мусить вмерти, тоді його з великим гуком поховають і почнуть писати по всіх усюдах, що «вся Україна плаче» за своєю славною дитиною і т. і.
Чекаю обіцяної фотографії від Вас, а своєї берлінської зараз не маю, навіть колись писала до Берліна, замовляла другий наклад, та якось з того нічого не вийшло, не отримала я нічого. Та не знаю, чим вона Вам сподобалась: ще Ліля там не так зле вийшла, а я то, далебі, там більше до мокрої курки подібна, нія^ до «лебедя». Я б, може, тепер фотографувалась, та боюся, щоб знов не пригадати собою тії ж таки мокрої курки, а се образ якось малоноетичний, нехай як настануть трохи ліпші часи, то вже тоді пришлю Вам свою Conterfei.
Відбитки моєї статті з «Жизни» я Вам вчора вислала, а Ви вже будьте ласкаві переслати одну з них д. Стефа-никові, а при тім передайте йому моє товариське вітання. Хотіла я щось написати на тих брошурках, аби відомо було, кому й від кого, та по наших поштових приписах не вільно нічого писати на друкованих речах, що посилаються під опаскою. Зрештою, колись на чімсь поважнішім сподіваюсь написати, не на такій критичній дрібниці. Взагалі критика для мене eine Nebensache152, бо Hauptsache153 єсть, була й буде — таки поезія! Оце хочу зладити видання своїх віршів таки тут, на Україні, витягну дещо з попередніх своїх збірників, що моя^е перейти через сито, а то ще додам дещо нового, що назбиралось уже по виданні «Дум і мрій». Се вже слід зробити, а то якось чудно виходить, що я поет тільки за кордоном, а на Україні — російський журналіст.