Чи там вже вийшло моє «Над морем»? Мало з’явитись у 1 ч. «Вісника», писав Труш. Може, довідаєтесь, як воно там сподобалось кому з людей, то напишіть мені, воно все ж цікаво знати, треба признатись. Та й як Вам тепер воно здалось, коли його самі прочитали, а не з мого голосу почули.
Дуже шкода, що справи д. Стефаника так зле стоять, але, може, вони ще якось поправляться,— він людина з таланом, то чей же не загине.
Питаете, чи буваю часто в театрі, отже, ні, дуже рідко. Трупа «консолідована» дуже порядна, але репертуар мало мене загоджує. Якось була на новій драмі Кропивни-цького «Зайдиголова» та й дуже лиха вернулася з того. Шкода мені було Заньковецької, що марнує свій талант на таких речах. Не хочу описувати сеї штуки, бо справді не варт. Жаль мене гризе за український театр. Був у неділю оце вечір Старицького в Літер [атурно]-арт [истично-му] товаристві, досить добре удався. Оце всі українські артистичні події, які я бачила, а то сиджу дома і не рипаюсь, нема якось ні часу, ні настрою до жадних розри-вок. Правдиву естетичну втіху мала тільки раз сього сезону: приїздила італьянська драм[атична] артистка Tina di Lorenzo 154 і хоч грала дуже обридлу всім річ «La dame aux camelias»155, однак зробила величезне враження,— я більш натуральної, простої і разом з тим тонкої артистичної гри ще не бачила.
Питаєте про Лілю? Я сама тепер про неї мало знаю: виїхала вона, вже більш як два тижні буде, з Петербурга та й досі їде, мала бути у брата і в тіток в гостині по дорозі, та отож гостює й досі. Ми вже всі гніваємось на неї, бо могла ж би хоч написати з дороги, де вона і що з пею. В Петербурзі їй поводилось не зле і в науці, і в житті; за границю тим часом ще не збирається.
Вертаю до літератури... і не знаю, чи до речі тут згадувати про «декадентську» повість Лев[ицького], бо то, властиве, не література. Дивно, як-то тепер дехто думає, що тільки треба написати «по-декадентському», то вже се дає право які хочеш дурниці писати. Ліпше б дав собі спокій Лев[ицький] з «новими напрямами» чи там з сатирами на них, бо то зовсім не його діло, досить на нього глянути, щоб зважити, що йому вже до «модерни» ліпше ні сяк ні так не братися... Я тільки дивуюся редакції «В[існика]», що таке надрукувала, могла б пожалувати коли не своїх читачів, то хоч слави ветерана автора і не робити йому такої кепської послуги.
Тепер маю Вам накинути деякі «орудки», коли позволите. Перш усього моя дядина Драгом[анова] просила нагадати Вам про обіцяні їй від Вас Ваші новели.
Потім я вже від себе прошу (хоч і не для себе, бо се не посміла б) прислати мені «Некультурну». Ще, будьте ласкаві, коли можна, вишліть мені нову книжечку Стефаника і ту брошуру Франка, що вийшла недавно в Чернівцях. Все те прошу прислати на таку адресу: г. Фастов, Ки-евской губ., Елене Григорьевне Бердяевой (те ж саме по-німецьки, а до прізвиська теї пані додайте ще «Schrift-stellerin» *). От і вся орудка, простіть, коли завдаю Вам клопоту нею, але мушу се зробити.
А тепер вже треба спинити «поток красномовства», бо в мене тепер робочий час, остатня третина місяця, значить, пора на добре взятись до статті (се вже третя зряду), маю тему «Нова соціальна драма». Ще треба два ділові листи от зараз написати та ще бігти по деякі орудки на місто... Ой, ой, пема часу!
Будьте мені здорові, meine liebe Wunderblume!156
Наші всі Вас вітають.
Мені здасться, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний.
Ваша щира товаришка
Леся
114. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ
22 січня 1901 р. Мінськ
Дорога товаришко!
Спішуся Вам скоріше відповісти на Ваше питання: на жаль, нічого доброго,— «К[иевская] ст[арина]» великих оповідань, що тяглись би ц і л и й р і к, не приймає, хоч коротше від Вас прийняла би радо. Може, маєте щось готового меншого?
Пишіть мені на адресу таку: Минск, угол Михайло в с к о й и Широко й, д. Нарейко, г-ну Мержинскому (для JI. П. К.). Чого я тут, про се напишу згодом. Beste Griisse, liebste Feme l.
Ваша JI. Косач
115. ДО О. П. ТА П. А. КОСАЧІВ
28 січня 1901 р. Мінськ 15.1 1901
Любі мої мама і папа!
Спасибі Вам, що обізвались до мене, а то я вже починала боятись, чи не сталось там чого вдома, що всі мовчать. Я й так боюсь, мадоочко, що моє лихо відіб’ється на твоїх і без того неміцних нервах. Не буду, звісно, запевняти тебе, ніби мені тепер легко жити, бо се ж би вже могло бути тільки брехнею, але тільки нагадаю тобі, що я дуже витримлива, отже, ти можеш бути певна, що мені особисто ніяка небезпечність не загрожує. Мені часом аж досадно, що я така вже аж занадто витримлива,— се таки, певне, якась нечувствённість, чи що!