21 травня 1901 р. Чернівці Чернівці, Новий світ, 61,
1901
Любий папа!
Не дуже се добра звістка, що ти пишеш про мою редакцію, та, врешті, сподівана після того, що я читала в тутешніх газетах,— скоріш всього, що справді моя редакція (отже, й моя робота в ній) лопне. Ну що ж, пошукаю тоді деінде роботи; я думаю, що тепер буде легше знайти, коли вже мене трошки знають в журналістиці. Поки справа виясниться, то я не посилатиму ще нової статті в «Жизнь», бо шкода, як вона там пропаде, краще я вже, в случаї чого, приміщу її деінде, може, в «Вестн[и-ке] Евр[опьф>, що, власне, тепер (як кажуть газети) втратив свою рецензентку 3[інаїду] Венгерову, а вона, власне, писала на подібні теми, що і я. Ну, побачим, як там буде. Щодо грошей, то я тим часом їх маю і, сподіваюсь, на пробування тут і на поворіт додому мені їх стане. Якби ж. не стало, то попрошу в тебе і зарані дякую, що ти так готовий виручать мене (в сьому я, звісно, ніколи не сумнівалась!). Брокгаузові, з ласки своєї, заплати, а я віддам, як розживусь.
Я вже писала мамі в Колодяжне, що хутко їду в Ким-полунг і там буде мій адрес: Oesterreich, Bukowina, Kim-polung, bei Frau Johanna Niesner l. Я там, може, тиж-день-півтора пробуду сама, а то п. Ольга буде зо мною,— вона так поладнала свої справи, щоб могти виїхати зо мною на довший час, а поки що листами замовила мені квартиру і пр., щоб мені вже приїхати на готове. Сама вона одвезе мене туди, вернеться додому, а потім знов приїде. Се справді дуже важно, що мені не треба буде шукати квартири і т. і., бо се могло б, замість відпочинку, завдати такий клопіт, що вся моя поправка пропала б.
З Чернівець вибираюсь через те, що літом все-таки краще бути на зовсім вільному повітрі, і через те, що, відколи настав май, то в Чернівцях якось багато шумніше стало, більше торгу і більше війська, і в нас раз у раз під
1 Австрія, Буковина, Кимполуиг, у пані Йогаини Нізнер ( нім.).— Ред.
вікнами брязкіт навантажених возів, овечі та коров’ячі голоси, труби і барабани,— так що вже занадто весело! Але у всьому іншому то мені тут однаково добре, як і раніше. Додому думаю вернути в кіпці іюпя. Вертаючи, буду в Києві на скілька дпів, а там подамся в Гадяч. Точно строку повороту ще не знаю, а якби мала що в своєму плані змінити, то ще маю час написати.
Пиши мепі, любий папочка, як матимеш час, частіше. Коли я тобі звичайно рідко пишу, то се зовсім «не пред-намеренно» і не від злої волі,— я всім рідко пишу,— а часом я сама не знаю від чого, просто від інертності.
Жаль мені вас трьох, що мусите гнітитись в Києві, там, певне, гаряче і неприємно тепер!
Ну, ти в принципі проти довгих листів — правда ж? То я вже скінчу. Цілую міцно тебе і Оксаночку з Дроз-диком. П[анна] Ольга тобі і їм кланяється.
Твоя Леся
133. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ в червня 1901 р. Кимполупг Д- jgoi
V І
Нехай хтось буде добрий і вибачить, що лист не на картці писаний, а таки так, «як бог приказав» бути листам. Надворі страшна хляпавка, а хтось не має картки і не важиться витикатись на вулицю, бо буде «міау». Відколи хтось виїхав звідси, то з погодою нема ладу, як не зрання, то по обіді (am Vorabend170) а все мусить хляпати! Міа-а-а-ау! А тут ще нема з ким в позу втомлених коней стати, то вже й зовсім біда...
Однак хтось ловить кожду суху хвилину, аби побігти в гори. Вчора від рання до полудня дощ дав спокій, отже, хтось бродив по Магурі цілих три години і було йому дуже добре, а сьогодні нема чистої години від самої ночі (вночі теж хляпало розпачливо!), Рунг зовсім сховався, Магура в жалобі, гори проти мого вікна не всі видко і —
з нашої проектованої екскурсії до Vale Saca 171 нічого не буде! Хтось сидить надутий (скажіть се, коли хочете, и. М[аковею]) і не хоче навіть до роботи братись, а вла-
стйвё «Ѵреба, і_ пошдеі саме літературі сприяє. Оце чийсь лист розбудив трохи чиюсь сердито-заспану енергію, то, може, ВОНО ЯКОСЬ піде З роботою. '
Тут прийшла картка комусь від «вуйка Міроші», але хтось її собі присвоїв і, як схоче, то172 покаже комусь аж в Чернівцях, а тепер посилати не хоче, бо він взагалі лихий і надутий і до гречності не розположений.
Хтось із кимсь мусить конечне бути ще раз вч Ревній, ganz bestiinmtl.
Тут когось дуже часто згадують, встаючи й лягаючи, на самоті і вдвох, і втрьох. Нехай хтось частенько пише картки, то буде чіча-ляля.
Як татарчатко не напише комусь, то хтось його з’їсть, не соливши, як приїде.
Хтось посилає свій привіт всій милій родині Кобилян-ських і дякує за пам’ять та уважність, а комусь робить гіпнотизуючі паси в найбільш несподіваний спосіб. Па!