А спитай лишень там мого братика, чи хутко він має виїхати до Америки і чи буде ласкав хоч мені подати свою адресу?..
Ти добре зробила, що не дотримала заміру скривати час твого весілля до остатньої години, бо я таки справді мушу собі сукню пошити хоч яку-небудь, та білу, бо я не хочу бути в чорному на твоєму весіллі, а в кольоровому я просто якось не в стані бачити себе тепер, та в мене навіть і нема нічого кольорового тепер. Ти знаєш, як я відношусь до церковних церемоній взагалі, а до сеї спеціально, але, як вона вже конечне мусить бути (коли се інакше вносить «трагедію» в родину!), то треба її принаймі зробити якнайменше неприємною. Єдине, що є гарного при тій церемонії, то убрання молодої, правда ж? Врешті, діло не в обряді, а в настрої того дня. Се дуже добра ідея виїхати до тьоті Єлі на той час, там справді ніхто не нависатиме. Дружками будемо тобі ми — правда? Боярами Микунька і Юрко,— можна обійтись en famille \ слава богу. Чи, може, маєш ти або М[ихайло] В[асильович] ще кого просити? Може, Галя К[омарова] приїде?.. Моя Джілія! Все-таки прости мене, трошки мені смішнувато казати «твоє весілля», «твої дружки», коли подумаю, що все-таки ти і Пуцик, і Пудільда і т. д. Ну, але ж правда, що ти і Лілея ще й навіть лілейная, се дуже важно і поважно!
Хотілось би знати, як то ви на осінь устроїтесь. Моя товариська, і дружня, і братерська поміч завжди до вашої послуги, не забудьте.
А як се мама помирила свої ідеї щодо замужніх студенток і жонатих студентів з вашими замірами? Цікава я знати, що каже Оксана? Вона ж у нас найхимерніша «свість»...
Я, здається, не втерплю і виїду звідси на цілий тиждень раніше, ніж спочатку думала. Раз, що хочеться скоріш бачити тебе; друге, що п. Ольга мусила виїхати до Чернівець і вже не може вернути сюди, а мені без неї скучно; третє, що розпочались дощі невсипущі і я починаю тратити надію на погоду, а дощ в горах — се розпачливе нещастя, щоб ти знала! Однак два тижні ще з певністю пробуду тут, бо треба конечне (крайня пора!) покінчити деяку літературну роботу, давно занедбану, а вже я напевне не могтиму її писати ні на переїздах, ні в Колодяжному. У всякім разі, хоч би й три тижні я пробула тут, то в початку іюля (ніяк не пізніше 1-го) буду в Колодяжному. Скоріш усього буду після 20 іюня,— раніш не можу, бо мушу на поворіт ще побути в Чернівцях, вступити до Львова, а може, й до Коломиї.
Про себе спеціально не маю що багато писати. Я значно «склеїлась», нападів нема (було в Чернівцях тільки два, і то з виключних причин), тільки часом трошки обридає кашель, що почався у мене ще в Мінську (Михайло] В[асильович] не раз мене збирався бити за се!), та по ночах часом буває якийсь status febrilis з дуже важкими снами, але то пусте, бо жадних лихих наслідків з того нема. Лінуюся страшенно і справді не знаю, «куди я йду» з такою лінню... Але хоч там як, мушу оце добре взятись до роботи, бо, далебі, час не жде. Життя проваджу тут таке буржуазно-регулярне, як стара німка, навіть засипаю сливе завжди в 11 г[один] (просто аяч сором!), встаю, правда, в 7 і раніше. Як тільки нема дощу, ходжу багато в горах, а як дощ, то сиджу на веранді і пишу або валяюсь на кушетці і думаю но більшій часті про те, про що взагалі не варто думати... От і весь триб. Ще, правда, позавчора, цілий день, від рання до вечора, писала вірші — вже іменно «стих найшов».
Ну, годі!
Спасибі за переслані листи, по мірі сил моїх буду на них відповідати.
Лілейнеє моє, будь здорове, і веселе, і щасливе, і «лег-комисленне» (се головно!). Міцно цілую тебе, так міцно, як люблю тебе, mio Giglio bianchissimo К Всю братію теж цілую.
Твоя Леся
P. S. A G[eorge] Sand189 все-таки читай! То не вадить!
10 червня 1901 р. Кимполупг Ocsterrcich, Bukowina, Kimpolung,
bei Frau Susanna Niesner,
10.VI (28/V) 1901
Простите, дорогая Bepa Григорьевна, впрочем, я знаю, что Вьт не сердитесь, Вьі не можете думать, что в моем молчании была злая воля. Мяого раз я собиралаеь при-пяться за письма к Вам, и — признаюсь — не хватало реній мости. Вы можете этому позерить после тех у ж а с-пых писем, которые я решалась писать Вам из Минска? Да, но тогда была выспіая мера напряженігя, а теперь detention des forces Я приехала в Киев разбитой, не стольно внешне (у меня всегда более или мгенее одинако-вьій вид), сколько внутренне: невыразимый разлад, мыс-ли, которьіе не поддаются словам, чувства, которые не находят ті в чем выражения, странные навязчивые идеи — все это измучило меня страшно, и ближайшим результатом бьтло сильное обострение моей истерии, неспо-собность к работе, а потом непреоборимая апатия, инерт-ность, подчас непростительная. Все это, что я Вам пишу, конечно, не служит мне оправданием, а только показыва-ет, что я далеко не героиня (н это, конечно, не ново!), но Вы оправдаєте меня без оправданий.