Напишите мне теперь о себе, я очень хотела бы знать, как Вам живется.
Здесь я пробуду еще две недели, потом отправлюсь в Черновцы (ул. Новий світ, 61), а в начале июля буду не-надолго в Киеве. Пишите мне лучше в Киев, чтоб навер-ное письмо меня нашло.
/ Жму крепко Вашу руку, привет Павлу Лукичу.
Ваша Л. Косач
11 червня 1901 р. Кимполунг
11.Ѵ[І]. Хтось має довести до чиєїсь відомості, що приїде до когось раніше, ніж сподівався. Прийшли такі листи з України, що хтось уже мусить бути в початку липня вдома, бо там без нього вода не освятиться. Звістки не сумні і не страшні, навпаки, але тим більше треба додому їхати. Розкажу в чім діло при побаченні.
Тут усе хляпає, але хтось ловить хвилини помежи дощем і таки бігає трошки. На Магурі тільки раз був, а на Vale Saca ніяк не попаде — кара божа!
Нехай би мені хтось добренький прислав книжки і ру-кописі (головно р у к о п и с і, а книжки можуть сяк-так заждати), бо хтось все-таки ще просидить тут два тижні, а 26-го виїде (се буде 4 тижні якраз пробування в Ким-п[олунзі]).
Сьогодні перший сонячний день, відколи хтось когось покинув,— бачите, і сонце комусь не світило!..
Хтось отримав гарненькі фотографії кримські і полтавські — для когось — і все-таки не пошле комусь, бо недобрий. Сам привезе.
Хтось був знов нещасний з листами, мусив написати їх 777 X 7 (завелика математика).
Хтось дякує комусь за уважність і добрість і — не може описати рухів своїх рук.
Дами Нізнер шлють Вам привіт.
Хтось вітає всіх, всіх.
138. ДО І. Я. ФРАНКА
11 червня 1901 р. Кимполунг Kimpolung
(bei Frau Susanna Niesner)
Шановний добродію et cher Maxtre *,— як стоїть справа з пашим каталогом? Я хтіла написати Вам взагалі звідси, та щось не пишеться (от і «писателька»!). Мої твори,, призначені до «Віс[ника]>>, переписують мені у
Чернівцях, та щось довгенько,— як будуть готові, то пришлю.
Щиро вітаю Вас з родиною і товариством.
З поважанням J1. Косач
У Львові буду через три тижні, а два тижні пробуду ще тут, у горах.
139. ДО О. Ю. КОБИЛПНСЬКОЇ
17
17 червня 1901 р. Кимполунг ~ѴТ
Liebe, liebste Wunderblume! 192
Хтось просить не сварити, що не зараз вислав фотографію, се вийшло так: листонош прийшов, як мене не було вдома, а він такий педант, що тільки в р у к и адресатові віддає рекомендовані] листи, отже, приніс вдруге Вашого пакета аж увечері в суботу, а в неділю хтось на пошту до полудня спізнився, бо намагався викінчити того ж таки дня статтю для «Жизни», але викінчив тільки аж пополудні! Тоді вже взявся заодно переглядати чужий манускрипт (присланий від когось з Чернівців]), думав, що пошле його сьогодні до Львова, але бачить, що конечне мусить мати старий манускрипт, бо деякі місця в копії полишені біло і невідомо, що там має стояти, а напам’ять хтось не вміє. Отже, чи не буде хтось такий добренький послати сюди хутенько старого манускрипта, аби хтось другий мав уже собі з тим спокій. Він уже одну біду з голови позбув — оту статтю до «Жизни» про Ми-х[айла] Крамера — es lebe die Freiheit!2 Хто не має обов’язкової, на термін, літерат[урної] роботи, той не зпає, яке то щастя має чоловік в той день, коли, нарешті, відправить рукопись геть з хати! Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю (окрім чужого манускрипта!), а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті, бо хтось інакше сяде на лід з своїми фінансами, як не буде статкувати, вже й так до кінця липня не матиме нічого і не знає, чи дотягне «до нового» о власній силі, чи прийдеться «просити помочі згори» (а хтось уже від того відзвичаївся!). Комусь три місяці безробіття (нібито спочинку!) і цензурні капризи вилізуть боком, бо муситиме потім подвійно гарувати... Ет, якось-то буде! не варт про те говорити!
Фотографій замовте, будьте ласкаві, б тим часом. Єсть деякі дефекти в тому знімку, то я щось не знаю, чи замовляти більше. Пораджуся з Вами, приїхавши.
Хтіла написати Вам більше, як ми з фрейліцікою ходили в Korlagan-Schlucht \ як вона там у воду впала і т. і., але нехай вже або другим разом, або розкажу на словах. Тепер якось я втомлена від писання і не маю гумору. Зрештою маюся добре і приїду, певне, до когось зовсім здоровою.
Св[ятій] Анні цілую ручки і прошу видужати зовсім, поки хтось приїде. Всій Вашій родині мій уклін. Чорненьку дитину поцілуйте.
Ой, спішусь, вже пізно, здається, на пошту!
Паси, паси, паси. . . ,.......па!
Хтось
Обидві п. Нізнер когось вітають.
140. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ
23
23 червня 1901 р. Кимполунг —1901, Kimpolung
Хтось когось пасами гладить і дякує за посилку (вона вже поїхала далі, слава Ісусу Христу!),— хтось не од-писав одразу, бо мав багато спішної писанини. Що «Мі-ріам» не приїхала, то не біда, не буду вже її посилати, а повезу сама з цілою пачкою інших своїх «дітей».