Я, друже, не прошу і не просила у Вас ніякої «статистики» ні для мене, ні для мого приятеля. Я просто думала, що, може, Ви випадком знаєте приблизно умови (напр[ик-лад], я знаю minimum плати за такі лекції в Росії і не потребувала би для того жодної статистики зібрати, якби хто мене запитав), тільки думала, що, може, Ви просто забули про те написати. Я ж зовсім не бажаю, щоб Ви тим клопотались, бо Вам і так роботи досить. Хутко, може, буду У Львові сама, то розпитаюсь по людях, а Вас виразно прошу не марнувати на те часу і сили...
За людське відношення до драгом[анівщи]ни я Вам нічого не можу сказати, хіба те, що не вірю, аби правда могла бути такою вже незрозумілою, щоб аж пропасти через те. Коли не Ви і не я, то, може, сильніші від нас видобудуть ту правду зо дна (принаймні, те головне, що в ній є). За себе скажу, що я зважу свою силу, як трохи мине сей гостро критичний стан (сподіваюсь, що це до осені станеться); і тоді визначу собі виразну програму, що я м о ж у і що яповинна робити. А се, про що тепер просила Вас довідатись у Львові, єсть один з матеріалів до мого рішення. Тільки повторно прошу: як то Вам має завдати хоч найменший клопіт, то не треба, я справлюсь сама.
Сподіваюсь, що Вам не прийдеться так бідувати зі мною. Я не маю таких здібностів, як покійний Ковалев-ський, а все ж таки до певної міри можу стати у пригоді своїм друзям по ідеї. Зрештою, про сі справи і про деякі інші поговоримо при зустрічі. Як не за місяць, то за два побачимось. Тим часом не ворогуйте на мене — коли я роблю часом зле, то таки більше собі, ніж іншим, та принаймні до самодовольних не належу.
До побачення! Привіт Вашій мамі.
29. ДО М. І. ПАВЛИКА
24 квітня 1903 р. Сан-Ремо 24. IV 1903
Шановний друже! Спасибі за брошурку і за лист. В брош[урці] багато такого, з чим і я згідна, тільки боюся, що то «глас вопиющего в пустыне»... Я рада, що ми з Вами порозумілися щодо виразів, і дякую за намір зібрати] «статистику». Коли не трудно, то будьте ласкаві. З а р х [і в о м] мені насувається ще одна комбінація, але виясню, тільки поговоривши з Радою, — у всякім разі і її, і матір її мушу перше бачити, поки стану на чомусь певному. Однак матеріали свої мушу мати заздалегідь, себто до літа. Боюся тільки, коли б осінь мені знов не зробила несподіванки, як торік і позаторік, — все-таки моє «вигоєння» далеко не міцне і «рецидив» висить Дамок-ловим мечем над головою, адже був констатований таки туберкульоз. Вчора застудилась і вже знов чую «стінку» в грудях з правого боку (вже ж не де!)... Тому й варто, щоб я не сама будувала плани, а вдвох, а то й втрьох. З огляду на те, що за Альпами погода здуріла, я лишуся тут довше, ніж думала (може, до середини мая), а то ще стінка муром стане... Бувайте здорові. Маю стільки роботи, що дай боже сили!
ЗО. ДО П. А. КОСАЧА
10 травня 1903 р. Сан-Ремо 10. V. 1903.
Любий папа! Спасибі за гроші і за листи. Спасибі і за відношення до моїх питаннів, я можу тільки подякувати і прийняти твоє рішення і постараюсь не нарушати норми, як тільки покінчу з екстренним ліченням, а се надіюсь покінчити сього літа. Дальше вже сподіваюсь, що треба буде підтримувати здобуте здоров’я, а не лічити яку хворобу. Та, звісно, надії надіями, а життя життям, тільки все ж ліпше хоч надіятись.
Отак я надіюсь, що й Ліліна справа хутко поправиться, хоч мене і дуже засмутила звістка про неї. Сестра моєї сусідки, медичка петербурзька, писала, що нібито 1-го мая ст. ст. мають всіх випустити і до екзаменів допустити. Дай боже! Все-таки прикро, не знаючи нічого певного.
Не написала тобі вчора, бо все роздумувала, як би з виїздом рішити. Нарешті рішила так. Виїдем ми 15-го мая (значить, в п’ятницю, через 4 дні від сьогодня) в Цюріх, там я ще піду до проф[есора] Гюгенена (він в Цюріху, а не в Берні), розпитаю точно, що і як він хотів би зо мною робити, і тоді вже зовсім рішу, як до того відноситись. Може, я знайду спосіб погодити і лікарський надзор, і некурортні ціни, і життя в якому-небудь менше чужому місті, ніж Цюріх.