Я не то що «провіряла» свого постійного лікаря чи не вірила йому, а просто піддалась аргументам тьоті Єлі, що «ум хорошо, а два лучше», та ще тому, що Гюгенен більше спеціаліст по нервовим хворобам, а мій лікар по грудним. В діагнозах вони обидва зійшлись, значить, можна вірити рівно обом, тільки мій лікар менше вірить в точність і обмеженість спеціально-гідропатичних заведеннів, ніж Гюгенен. Признаючи теж, що лікарський нагляд таки потрібний і при ліченні дома (і взагалі потрібний ще який час, поки загоєння зовсім твердо стане), він думав, що краще вже зовсім без нагляду, ніж нагляд з ремісницьким відношенням, яке часто буває у спеціалістів гідро-патів. Гюгенен же надо мною сидіти не буде, а здасть мене на руки якому «меншому світлу», власне такому спеціалісту гідропату, котрого я зовсім не знаю. Правда, був би все-таки контроль Гюгенена, але все ж можливі ремісницькі промахи, бо спеціалісти гідропати одвикають од неводяних способів і часто не вміють в кожний даний момент спинитись, коли треба. І мій лікар так, як і ти, говорить, що коли я вмітиму сама настоювати на обережності, то можна і в спеціальне заведення йти; але я знаю з досвіду ялтинського, що нема ні часу, ні змоги виявляти ту обережність, коли, напр[иклад], стоїш під яким душем, а часом досить і одного душу, щоб уже обережність вийшла ^мудрістю по шкоді» для людини слабогрудої; трактувати ж наперед з «профанами» пацієнтами та радитись про їх згоду чи незгоду спеціалісти гідропати, так само як дантисти і масажисти, не люблять, вважаючи, що в їх монастирі ніхто «з своїм уставом» потикатись не має права. А ті лікарі, що ні в яких заведеннях не состо-ять, бувають ліберальніші і більше вважають на всякі «самочувствия» та на обережність самих хворих. Се я не раз сама замічала і через те згоджуюсь в сьому з моїм лікарем. Та ще всякі заведення мають часто погану звичку брати гроші вперед за «курс» і грошей тих назад пе вертають, хоч би курс дальше трьох днів не пішов, — се теж досить важно, і я се прийматиму на увагу при своєму рішенні, бо пускати гроші «за водою» таки не заміряю.
Про останнє рішення напишу з Цюріха. А тебе прошу писати мені в Цюріх головно про те, які будуть звістки від Лілі. Пиши poste restante, Zurich, Snisse
3 Ziirich’a ми думаєм їхати в Мюнхен, а там в Вєну (Оксана конечне хоче в Вєні бути, і мені там є справа). Невважаючи на крюк Цюріх — Мюнхен, дорога звідси до Вєни не вийде дорожчою, ніж якби на Венецію — Поптеб-бу їхать. В Прагу напишу і спитаю, чи не помішаєм екзаменам, хоч нам стільки вже раз було від Кр[ивинюка1 приглашеніє, що і питання те сливе зайве, та й бути там більше 1—2 днів не думаєм. Звідти Оксана хоче на Грані-цу, а не на Броди їхати, і ми доїдем разом мало не до самої Граніци (до Тшебіні), потім вона може по Росії і сама їхати, вона настільки тепер здорова, що ніякої небезпечності нема, а вещі може від Граніци здати в багаж і доїде без клопоту. Якщо я лишусь в Цюріху, то в Мюнхені її зустріне Юра (в Цюріху я проведу і «усаджу»), а з Мюнхена вона поїде далі на Вєну і в Росію з панною Гассель, нашою товаришкою по віллі Наталії; в Прагу тоді не буде заїздити. Шанна] Гассель не перший раз за границею і путі добре знає. Так що ти за Оксану не турбуйся.
Оксана ще тобі напише про свої рощоти з грішми і т. дм а я напишу про те з Цюріха, бо раніш і сама ще не знаю, скільки і на що мені буде треба.
Пора кінчать, бо і спать пора, і довгий лист. Цілую тебе міцно, любий папочка, і ще раз спасибі за все. Микосеві хутко напишу, Дорі буду посилати карточки. їх і маму цілую теж.
Твоя Леся
P. S. Мал[анія] Фом[івна] їде екстрено в Павловку до Павла Фом[ича], що просить її приїхати, бо слабий безнадійно.
31. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ
18 травня 1903 р. Цюріх Zurich, den 18. V 1903.
Хтось чиюсь карточку і телеграму дістав, але не дуже тим «unmoglich» 52 зажурився, бо, здається, комусь і так unmoglich буде до гідропатії братись. Мій лікар в Сан-Ремо, відпроваджуючи мене, все намовляв, щоб не одва-жуватись вступати до закладу і навіть купелів не брати, аж поки зовсім гаряче літо настане, тепер же тільки водою з спиртом витиратись, а то можна скрізь, хоч і в маленькій хатці, аби двері на 5 минут зачинити та аби хтось на 5 минут мав собі яку дівчину до помочі, та й більше нічого не треба. Тут хтось того професора не застав, що до нього їхав, а в Berner Oberland 53 не хоче за ним їхати, бо не варт (проф[есор] буде вже ціле літо в Oberland). Однак не жалує, що заїхав до Цюріха, бо і другою дорогою до Мюнхена мало що дешевше коштувало би, а так Оксана собі Швейцарію та Rheinfall 54 побачить, вона дуже з того тішиться. Саме тепер Оксана поїхала на той Rheinfall, а хтось вже ні, бо втомлений і має листи писати, і, зрештою, вже раз торік бачив, то нащо має собі такі розкоші дозволяти,— все те коштує, а їдучи вдвох з молодшою сестрою, треба вже більше на неї, як на себе уважати.