Л е в і т и — в давньоєврейських легендах — одно з племен єврейського народу, яке походило від «коліна» Леві (одного з синів Іакова). Левіти ніби були ириречепі з божої волі блукати по Ізраїлю і бути духовними наставниками та вчителями свого народу. Очевидно, що Леся Українка вживає назву «левіт» саме в цьому розумінні.
А д о н а й — по-давньоєврейському — господь.
Майстри гарамські — від легендарної місцевості Гарам, в якій міфічний герой Тіглат Пілессар поселив ізраїльтяп, захоплених у полон.
Саул — засновник Ізраїльсько-Іудейського царства (кінець XI ст. до н: е.). Під керівництвом Саула ізраїльські племена визволились з-під влади філістимлян, проте в одному з боїв з філістимлянами Саул був розбитий і загинув.
Йонатан — старший сип царя Саула; успішно воював з філістимлянами, загинув у битві гіри Гильбоа (1033 р. до н, е.).
Е д о м — стародавня невелика гірська країна на території сучасної Іорданії. Ця назва дов’язана з (багатьма біблійними легендами.
М 13"р а ї м (Міцраїм) — давньоєврейська назва Єгипту.
А м а л е к — за біблійними легендами, ворог стародавніх євреїв, який напав на них після виходу з Єгипту.
Tip — одне з великих фінікійських міст на східному узбережжі Середземного моря; в X ст. до н. е. стало торговельним і. політичним центром Фінікії, витіснивши Сідон.
Скарб ханаанський — Ханаан — стародавня назва Палестини і Фінікії, що її вживали у XX ст. до н. е. єгиптяни і деякі . народи Передньої Азії.
НА РУЇНАХ
Вперше надруковано в літературному збірнику «З неволі», Вологда, вид-во «Запомога», 1908, стор. 18—30.
В архіві зберігається автограф повної чорнової редакцц тво-' ру з численними правками й дописками чорнилом та олівцем (ф. 2, № 798) і список невідомою рукою (ф. 2, № 818), який не відрізняється від автографа.
Дата в автографі та списку — «11.IX 1904, Зелений Гай».
Подається за автографом.
Драматична поема «На руїнах» продовжує тему «Вавілонського, полону». Задумала її Леся Українка під час роботи над «Вавілонським полоном». В листі до О. Кобилянської від 27.НІ 1903 р. поетеса писала, що вона хоче ще на цю тему «написати маленьку драматичну поему, але то вже згодом...».
Провідна ідея драматичної поеми «На руїнах» — активна роль мистецтва в суспільному житті народу, що пов^язує твір з сучасною поетесі дійсністю. Головна героїня твору Тірца є виразницею авторських думок. її виступ проти Співця, захисника «прадавніх святощів», був відгуком Лесі Українки па діяльність реакційних романтиків, які ідеалізували минуле.^Тірца виступав за' єднання народів у боротьбі проти спільного ворога — вавілонських можновладців. Вона бореться проти слабодухості й зневіри, за життя проти смерті. /
В автографі (ф. 2, № 798) є два варіанти закінчення твору. За першою редакцією Тірца ніби відмовляється від свого покликання — будити й закликати народ до діяльної праці. Вона самотня йде в гори, в пустелю. Наприкінці твору, замість останніх десяти рядків після слів Старого іудеянина, спочатку було:
Т і р с( а Божий суд велить.
Співець іудейський А ХТО Д08В0ЛИВ?
Тірца
(показує на людей, що носять землю й каміння па свої будовиУ
Тії не цитають.
Співець іудейський (до робітників)
Гей, люди, схаменіться! Буде кара!
Бичів вам мало? Треба патериці?
Це досить ран? Ще треба скорпіонів?
Послухайте мене, співця старого, я всякого набачив па віку.
Тірца
Набачив стільки, аж осліп навіки.
Тепер старця сліпець провадить хоче дітей видющих — господи, рятуй!
Співець іудейський За стан її, в пустиню, у вигнання!
Тірца
Я йду сама в пустиню, заспокойся.
Я там побачу всі дива господні, вернусь і вам скажу, як прийде час.
(Спокійною походою іде в той бік, де мріють гори, і дедалі по-. стать її покривається сутінню пустині.)
Починав світати, місяць блідне, схід рожевів. З куренів виходять ще люди, що досі спали, багато з лежачих на землі встав, люди збираються громадками, де в кого видко в руках сокиру, , лопату або інший знаряд праці.
Молодий робітник (до свого гурту)
Ходімо на роботу, вже світає.
Співець іудейський (до левіта)
Ми цілу ніч не спали, час спочити.
(Вкладається коло багаття, що покинули жінки, подавшись на
роботу.)
Левіт
Ні, не годиться кидати жертовник, я ляжу там,—і там же можна спати.
(Іде до руїн.)
Самарійськиий пророк А нам, братове, час на Гарізім, не доки ж нам тинятись на руїнах.
(Набирають у приполи каміння і йдуть геть.)