Бурбон Шарль (1490—1527) — один з могутніх феодалів, головнокомандуючий французькою армією за Франціска І. Після переможних походів в Італію , Франціск І віддалив, його від себе, вбачаючи в - ньому, сильного претендента на владу. Після цього Щэрль Бурбон переходить на бік ворогів Франції: 1524 р. очолює напад на Францію, 1525 р. здобув перемогу над французькими військами при Павії, взяв у полон Франціска І. Був убитий під час облоги Рима.
Констанцьке о з е р о — французька назва Боденського озера, що міститься в Альпах на кордоні між ФРН, Швейцарією і Австрією.
Б а т о в а — загін, партія.
Н а н с і — місто на північному сході Франції.
В КАТАКОМБАХ
Вперше надруковано в журн. «Рідний край», Полтава, 1906, № 19, стор. 2—8. Того ж року драматична поема вийшла окремим відбитком.
В архіві зберігається автограф повної, остаточно відредагованої чорнової редакції (ф. 2, № 781).
Дата в автографі — «4.Х 1905».
Подається і за першодруком.
Драматична'поема «В катакомбах» з’явилась як наслідок 'глибоких роздумів Лесі Українки над ідеями християнства, формою взаємовідносин між людиною та її божеством, що виходила з антитези «пана і раба». В листі до А. Ю. Кримського від 27Л 1906 р. Леся Українка згадувала, що написанню цього твору передувало глибоке вивчення матеріалів, яке підтвердило її відчуття: «Власне, я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчи-вій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнин а-мирянина (Laie) перших віків, так зате він зовсім типічний для тодішнього єпископату. Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної єрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ся традиція аж до сучасного нам архієрейства. Я не приймаю теорії Толсто'го і ба-^ „г&тьох інших, ніби теперішнє християнство є аберацією, хоробою сеї релігії. Ні! В найдавніших пам’ятниках, в «подіях апостольських», в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабськогр духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба», яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством. Прочитайте листа апостола Павла (в данім разі не важно, котрі з їх автентичні, а котрі ні), і Ви побачите, що збудувалось на сій антитезі і як хутко воно збудувалось. Комунізм першого християнства — се фікція, його ніколи не було, або се було комунізмом жебрака, що все одно не мав ніякого маєтку, або ще «комунізмом» добродійного багача, що кидав «крихти від свого стола» комуні «псів, що сидять під столом пана свого». От і все. «Анархізм» християнства теж невисокої проби, се просто неосвіченість і невихованість політично безправної маси, що може уявити собі тільки утопію: деспот і народ, і нікого більше менш
ними; але, такий «анархізм» ніколи не викине і не викидав деспота з своєї утопії, недарма ж і месію свого він назвав царем іудейським — епіїет «пророк», бач, занизьким здався отим «анархістам». «Сина людського» вони забули просто. Коли що надається до щирої ідеалізації в первісному християнстві, то не його quasi9-анархічні доктрини, а хіба ота грація почуття його «жен-миро-носиць», до яких належить і моя Апціллодея, і те нове для античного аристократичного, світу почуття всепрощающої симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих уче-ників (не один класичний філософ не простив би в такому становищі своїм друзям), ну, і ще два-три елементи в сфері почуття, а не теорії. Тільки ж сі елементи ідеалізація вже використала до дна, і мені не інтересно було на них спинятися довго, та за се Ви, як бачу, не ремствуєте на мене. А до речі: от і Ви уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-проме-теїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. Що ж ідеальнішого міг йому виставити пересічний християнин найперших, навіть, часів, як не «єдину отару з єдиним пастирем», і як міг відповісти "на питання про підпасків? Я думаю,— тільки так, як відповів єпископ. Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже вирізнилась досить духовна тиранія усяких підпасків божих — зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці...»