По щирості кажу!
О н о м а й
Чудна у тебе,
Кассандро, щирість. Ну, та годі змагатися словами, час іти, щоб заслужити ділом надгороду.
Кассандра
Які діла, така і надгорода!
Прощай же, Ономаю!
О н о м а й
Будь здорова.
Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої
юрби.
Поліксена
(вбігає)
Кассандро, пробі, що ти наробила?
Кассандра Я мусила, сестрице, дати слово.
Поліксена Так ти дала? Так, значить, то неправда? Кассандра (холодно)
Ти, Поліксено, чиниш, мов безумна; не знаєш, за що і кориш і хвалиш.
Поліксена Хвалю за те, що ти вволила волю
і батька, й брата, і всії родини.
Кассандра То, значить, і твою?
Поліксена
Та що ж, сестричко, видима смерть страшна.
А для рятунку не варто жалувать, хоч і сестри?
Поліксена
Але ж тобі там буде добре, люба, царицею у Лідії багатій, її ж недарма золотою звуть.
Кассандра
На золото Кассандра не жадібна,
і з неї досить однії обручки.
(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці.)
Поліксена (пестить її)
Сестриченько, я знаю, як се тяжко забути милого, та нащо ж мертвим щось інше, крім волосся, сліз і жертви? Долонові ти справиш гекатомбу, як богові, бо Лідія багатша від Трої, там царицею ти будеш.
Кассандра
За нелюбом?
Поліксена
Та що робити, сестро?
Чи то ж багато є таких, що йдуть по волі й по любові? Се вже доля така жіноча слухати не серця, а волі рідних — добре ще, як рідних, а то ж не раз і переможець гордий примусить бранку за дружину стати.
Он Деїфобова Антея йшла за нього по неволі, а протее тепер вона йому дружина вірна
і дітям ніжна мати.
Кассандра
Поліксено, а якби знов посватали тебе після Пеліда за якого-небудь?
Поліксена
Та що ж... я знаю, другого не буде такого, як Пелід, але ж мені довіку дівувати не годиться,
і я пішла б, якби хто був до пари, як не дружину, то діток любила б, як не кохання, то хоч господарність, покірливість і вірність принесла б дружині в посаг.
Кассандра
А якби не мала нічого, крім ненависті й прокльонів, то що б ти принесла своїй «дружині»?
Поліксена
Яка ти знов страшна, як се говориш! Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й лідійцям згубу?
Кассапдра
Відки знаєш?
Поліксена (трошки збентежена)
Мої рабині під вікном були, сушили вовну, чули ненароком розмову вашу. І не знаю, як твої слова передались лідійцям.
Ти чула гомін? То гукало військо лідійське: «Царю, ми не йдем на згубу, Кассандра закляла! Ми йдем додому!
Хай гине Троя, як їй те судилось!»
І вже три лави подались додому.
Кассандра
(мимохіть)
Хвала богам!
Поліксена Кассандро! безсоромна!
Але ж вони б загинули всі марне, бо се ж їх смерть — заручини мої!
Поліксена То нащо ж ти дала цареві слово?
Кассандра Не обертай меча в гарячій рані!
Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором на голові моїй, отеє слово.
Се примус і ненависть промовляли ганебне слово, а не я. Ой сестро!
Я так його ненавиділа палко, його і все його безглузде військо, оту юрбу рабів! Я радо, щиро промовила — їм на погибель — «згода»!
Поліксена * Страшна, незрозуміла ти, Кассандро!
Андромаха
(увіходить)
Хвала богам! Пішли-таки лідійці! Пішли на бій. Цар Ономай сказав:
«Я маю слово згоди від Кассандри». Гелен запевнив, що по птаству бачив щасливий знак на шлюб і перемогу, а Деїфоб сказав, що то неправда, немовби ти кляла царя й лідійців.
І заспокоїлись вони, й пішли.
Кассандра Гелен казав, що він по птаству бачив щасливий знак на шлюб і перемогу? Неправду він сказав!
Андромаха
Та що, Кассандро, доволі з нас уже твоєї правди, зловісної, згубливої, так дай же нам хоч неправдою пожить в надії.
Ох, я вже втомлена від тої правди!
Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро! Дай вірити хоч день, що мій синочок, Астіанакс єдиний, буде жити, що не загине він од рук ворожих
і буде сильний, владний, богорівний, як був його отець, мій любий Гектор! Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
Кассандра
Для сну, для мрії ти згубить готова усе те військо? Сором, Андромахо!
Андромаха
Не сором, ні, і кожна мати скаже, що се не сором. Що мені чужинці?
Чого я маю жалувати їх?
А може ж, то і правда, що врятують вони нам Трою? Може ж, то і правда?
Кассандра
Та тільки «може»!
Андромаха
Досить і того.
Надія є, Кассандро, є надія!
Кассандра Прошу тебе, сестрице Поліксено, пошли свою рабиню по Гелена.
Поліксепа
Гаразд.
(Виходить.)
Андромаха Нащо тобі Гелен?
Кассандра
Я хочу
його спитати. Я собі не вірю.
Вже бачиш, довершилась божа кара: не тільки інші, а й сама Кассандра зневірилась в Кассандрі. Я не знаю, чи все те правда, що тепер я бачу.