Кассандра
Зроду
любила я його.
Гелена
А нащо ж ти вмовляла батька й матір не приймати його до двору, як прийшов він вперше від пастухів убогих, що його ховали від пророцтва навісного?
Кассандра То не було пророцтво навісне.
Умерти або жити з пастухами було б єдине для Паріса щастя.
\ Г ѳ л ѳ н а
\
Чому ж то\так? Чому ж то Деїфоб, і Гектор, і Ґ^лен, і всі брати, і сестри всі, і ти сама, Кассандро, в палатах здатні жити, а Паріс у курені пастушім мав би скніти?
Кассандра
А скніти у палатах, може, краще, так як Паріс у тебе в гінекеї?
І Деїфоб, і Гектор, і Гелен, живуть, не скніють: Деїфоб на раді, а Гектор на війні, Гелен у храмі — живуть душею й тілом. А Паріс?
Він тільки й жив, як грав там на сопілці серед отар. Мовчить Паріс на раді, і зброю надягає, мов кайдани, боги з ним на розмові не бувають.
Г е л е н а З ним Афродіта розмовляє!
Кассандра
Ні!
Він раб її, з рабом нема розмови.
Вона велить, він слухає, та й годі.
Г е л е н а
Се ж тільки ти змагаєшся з богами, за те вони тебе й карають.
Кассандра
Що ж,
їх сила в карі, а моя в змаганні.
Г е л е н а
Для того ти й з Кіпрідою змагалась, коли вона Паріса напутила до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро, Кіпріда, бач, перемогла тебе!
Кассандра Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.
Г е л е н а Але ж Паріс послухав йе тебе.
Кассандра Глухий не чує — де ж тут перемога?
Г е л е н А
Та хто ж би слухав прбвісті твоєї?
Не говорила ж ти, почім ти знала, що вийде з подоріжжя.
Кассандра
Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу.
Г е л е н а Та що ж могла ти бачити тоді?
Кассандра
Я бачила, як молодик вродливий з веселим серцем на чужину плив, не посланцем народу велемудрим, не збройним вояком і не купцем; шличок пастуший легкодумне чоло не зброїв, а красив. І я сказала:
«Гей, куйте шоломи, троянські мужі, утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!» А потім... ох, страшна була хвилина, як він прибув, а з ним і ти, Гелено, і я отой смертельний поцілунок побачила...
Г е л е н а
Кассандро! се неправдаї Паріса я в той час не цілувала.
Кассандра
І все-таки я бачила його,
той поцілунок, саме в ту хвилину,
коли до кашої землі торкнулась червоновзУта білая нога твоя, Гелено. Ранила ти землю.
Гелена
Ти крикнула др мене: «Кров і смерть!» Того тобі довіку не забуду.
Кассандра
Я не тобі те крикнула, Гелено.
Була я в той час нозонарождённа і криком болю світ новий стрічала.
Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців.
Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила.
Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,— за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» — волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались...
На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви...
Гелена
Ти безумна!
Хіба в той день ахейці приплили?
Ми ж більше року прожили спокійно!
Кассандра
Ябачила в той день ахейське військо. Тепер я бачу: Менелай бере тебе за руку...
Гелена
Геть від мене, люта! Неправда то! неправда! І ніколи того не буде! Краще розіб’юся, упавши з вежі на каміння гостре!
Кассандра (з певністю)
Твій чоловік бере тебе за руку, і, ледве взяв, вже т и йЬго ведеш.
Ти попереду, він іде позаду...
Чужі моря, чужі краї минає ваш корабель, несучи вас додому... Огні погасли на руїнах Трої, і дим від Іліона в небі зник...
А ти сидиш на троні, ти цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться...
Г е л е н а
Неправда!
Кассандра
0 богорівна! О непереможна!
Епіметея * дочко!
Г е л е н а
Що сё знов?
Яке нове безумство? Як ти смієш казать мені «Епіметея дочко»?
Кассандра
Був Прометей і був Епіметей, одного батька-матері синове.
Життя й вогонь дав людям Прометей
1 знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не відвернув від себе,— з усіх синів праматері Землі
його найгірше покарала Мойра *. Епіметей не знав нічого. Завжди у нього думка доганяла вчипок.
Він взяв собі за жінку ту Пандору, що смерть і горе людям дарувала, і був щасливий з нею, і довіку ніхто його нещасним не назвав.
Одного батька й матері синове, титани зроду не були братами, а ти хотіла, щоб тебе Кассандра
сестрою називала! Ні, Гелено, неправди я не можу говорити.
Г ѳ л е н а Неправда все, що ти коли говориш!
КаЬсандра
Епіметей казав так Прометею і був щасливий. Радуйся, царице!