Выбрать главу

Прісцілла

Авжеж, там, може, досі те хлоп’я прийшло додому та й по мамі плаче.

Аецій Панса А жінка ж ся казала: християни...

Прісцілла

То жінка темна, тату, і не знає сама, що каже.

Аецій Панса

А почім ти знаєш, які ті християни? Ти ж не знаєш!

Руфін (перебиває, частуючи)

Там досі, татку, є тобі вечеря.

Аецій Панса Та нам, старим, вечеряти не конче.

(Встає.)

Мені б оце якби вже на спочивок.

Прісцілла

Ходи, ходи, татусю, там для тебе давно постелено.

(Веде Аеція Пансу через перистиль у дальші кімнати, незабаром вертається і сідає коло Руфіна. Який час вони

мовчать.)

Руфін

А знаєш, люба, мене таки не тішить ся пригода з дитиною. Почнуться знов наґінки за християнами.

Прісцілла

Що ж, воля божа, ми мусим перебути сюю пробу одважно й твердо, як годиться вірним.

Руфін

Прісцілло, раз ти вимовила слово, якого я не смів промовить перший, бо думав,— ти його не приймеш в душу. Але я бачу, що й твоя душа приступна ще земній тривозі людській. «Не можу я такого допустити»,— се слово т и сказала, а не я, подумай же тепер, чого коштує не промовляти сього слова.

Прісцілла (подумавши трохи)

Слухай,

і я б здолала заглушить се слово на дні душі, якби я тільки знала, що не за мене ти готов страждати, але за те, що вище над людей.

Що б ти сказав, якби почув від мене подібне слово в ті часи, як ти збирався воювать за славу Риму?

Руфін

Сказав би, що не гідно се матрони, дочки і жінки римських громадян.

Прісцілла

І не послухав би мене?

Руфін

Звичайне!

Прісцілла Тепер скажи: що якби я була уся у владі варвара лихого і не було б для мене оборони, як тільки смерть. Чи міг би ти сказати: «Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу»?

Руфін

(подумавши)

Я міг би се.

Прісцілла

Тепер же погадай: те, за що я готова хоч і вмерти, мені дорожче і від слави Риму, і від моєї цноти.

Руфін

Й від Руфіна?

Прісцілла

Руфіне, ще ж сього ніхто не ставив на пробу.

Руфін

Але стане незабаром, як викриють тебе.

Прісцілла

Могла б я й вмерти, ти мусив би й ту втрату пережити.

Руфін

Чи пережив би, се ще невідомо.

Прісцілла (подавляє в собі зворушення)

Хіба ж ти вже, Руфіне, не римлянин, що не стерпів би твердо втрати жінки?

Руфін

Ти більше маєш твердості, ніж я, бо ти й мене готова утопити для слави християнства.

Прісцілла

Я? Тебе?

Хіба ж не я сама тебе просила, щоб ти мене не проводжав на збори?

Чи проводжать, чи ні, се мало значить. Тепер не про таємне товариство, а про злочин кривавий буде справа (коли до суду дійде сеє діло), і чоловік палкої християнки запевне здасться підозренним владі.

Прісцілла

Засуджено недавно християнку, неначебто за чари, до спаління, а чоловік її зоставсь безпечний.

Руфін

Бо чоловік її формально зрікся і виявив, що відколи вона до секти прилучилась, то не стала всіх шлюбних обов’язків виповняти супроти нього.

Прісцілла (спустивши очі)

Ти в потребі можеш те саме виявить про мене.

Руфін

Справді

ти думаєш, що я б се міг вчинити?

Прісцілла

Але ж ти виявив би тільки правду, сказавши се.

Руфін

Буває часом правда, якої виявляти не подоба.

Розлуки ми не брали.

Прісцілла

Взяти можем.

Се ж навіть не по правді, щоб я мала вживати твого захисту й опіки,

спокій твій і безпечність наражати, коли я справді не жона тобі.

Руфін мовчки відходить і спиравться, закрившись тогою, на п’єдестал.

Прісцілла (підходить до нього і кладе йому руку на плече)

Даремне ти вражаєшся, Руфіне, я ж тільки те сказала, що повинна б сказати вже давно, що й ти сказав би, якби сѳ про сторонніх річ зайшла в подібній справі.

Руфін

(палко)

Ні! ніколи в світі!

Се, може, в християн такі подружжя, що тільки й держаться, поки жага загоду повну має.

Прісцілла

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може.

Руфін

А справжній — тільки смерть. Авжеж, Прісцілло, хоч зрадила мене ти для Христа, та я тебе не зраджу ні для кого і ні для чого. Я тебе пустив би, я б не держав тебе в неволі в себе, якби ти раз мені сказала в вічі:

«Пусти мене, бо ти мені бридкий, ненавидний душі моїй і серцю».

Ти можеш те сказати?

Прісцілла (з поривом)

Ні, мій друже!

Хоч, може, се була б с в я т а неправда, але ні серце, ні язик не може на неї зважитись. О ні, Руфіне!

Хоч би з тобою ми навік розстались,

а серцю був би ти найближчий завжди з усіх людей.

Руфін

З усіх людей «невірних»? Прісцілло, договорюй все до краю!

Прісцілла

(щиро)

Я все договорила. Знаю добре, що ні до кого серце так не б’ється, нікому так не вірить без вагання і ні за кого не болить так тяжко...