остерегти їх.
Руфін
Се вже буде пізно, бо ж там поставлено вже досі чати.
Я думав хоч тебе порятувати, упередивши...
Прісцілла
Як? мене саму?
І ти міг думать — я на се пристану? Нізащо в світі! Я піду туди.
Як не врятую, то загину вкупі!
Прощай, Руфіне.
(Подається йти.)
Руфін (хапає її за край одежі.)
Стій! Стривай, Прісцілло! Рятунок є. Я по хатах піду, сам сповіщу їх... всіх, кого поспію... Скажи мені, де хто живе... хоч старших...
Прісцілла
Ні, ні, се неможливо, ти не знайдеш.
Та й не впада, ти їм чужий. Ні, краще піду сама — так, як ти радиш... правда... ще можна... ще не пізно. Я піду!
(Іде, але обертається, припиняючись на ході.) Як забарюся, не тривожся дуже, то буде значити, що зберемось деінде.
Руфін Зберетесь? Та се ж безумство!
Прісцілла
Ми мусимо зібратись. Пильні справи нам догарають.
Руфін Переждіть хоч трохи.
Прісцілла
Не можна. З’їхались посли здалека зумисне на сьогодні. Є такі, що крадькома перебувають в Римі,
, хвилина кожна дорога для них.
Руфін
І ти конечне мусиш буть на зборі? Прісцілла
Так.
Руфін
Нащо?..
Прісцілла Ніколи се поясняти.
Руфін Де ж зберетесь?
Прісцілла
У кого-небудь в хаті.
Руфін
У кого?..
Прісцілла
Справді, я сього не знаю. Єпископ зважить...
(Раптом з одчаем.)
Боже, боже правий, рятуй свою громаду! Тож єпископ найдальше мешкає... Се ж треба двічі всіх обійти... Тож сюю біганину весь Рим завважить...
Розішли рабів.
Прісцілла
Ні, се непевна річ. Піду сама, і дійся воля божа!
Руфін
Стій, Прісцілло!
Я щось надумав. От що: тут зберіться.
Прісцілла (до краю здивована, аж не розуміє)
Де тут?
Руфін
У нас.
Прісцілла
У тебе?
Руфін
В нас, кажу я.
Прісцілла хоче щось сказати, Руфін рухом спиняє її.
Немає часу на сперечки, годі!
Іди, скажи товаришам скільком, хто мешкає найближче, і вертайся, а ті вже сповістять, кого там треба, що збір сьогодні в нас. Я буду тут, щоб одчинять. Стрічатиму гостей сам, без рабів. Нехай вони ввіходять не через браму, а в садову хвіртку з малої вулиці.
Прісцілла
Але ж, Руфіне...
Руфін (суворо)
Іди в сю мить! Наказую тобі!
Прісцілла йде.
Хутко після виходу Прісцілли входить Круста, його вводить рабу триклініум з глибини сцени не через сад, а через хатні двері. Круста трохи напідпитку, але держиться ще досить твердо
на ногах.
Круста
(до раба, стоячи на сходах у дверях з триклініума в сад) А де ж твій пан?
Руфін (озивається, не розгледівши)
А хто там? Що там треба?
Круста
Се я, коханий друже, Галлій Круста.
Руфін закутує з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу і підходить до Крусти.
Ми так стривожились — ти раптом зник, ні з ким не попрощавшись. Кай Летіцій боїться, чи тебе хто не образив у його в хаті.
Руфін Ні, ніхто ні словом.
Круста
Наш друг Кріспін завважив, що, здається, ти нас покинув саме в ту хвилину, як ми пили за цезаря.
Руфін
Неправда.
Круста
І я ж казав — неправда. Хоч і знаю, римлянин отакої вдачі й думки, як наш Руфін, волів би пить отруту, аніж вино за цезаря здоров’я!
(Грубо сміється і фамільярно плеще Руфіна по плечі. Той сахається від нього мимоволі.)
А все-таки я їм казав — неправда.
Я добре бачив: не тоді пішов.
Що не тоді, то не тоді. Кажу їм: піду довідаюсь, він, може, хворий.
Руфін (проводить рукою по чолі)
Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий.
Зо мною се буває... Десь в поході пропасницю дістав я...
К р у с т а
Любий друже, ти, може б, ліг в кімнаті?
(До раба.)
Постели своєму панові вигідно ліжко та принеси гарячого вина.
Я напою й догляну.
Руфін
Ні, не треба.
(До раба.)
Іди, як буде треба, я покличу.
Раб виходить.
(До Крусти.)
У хаті гірше,— душно, млосно якось.
У мене пал тепер.
К р у с т а (бере його за руку)
Рука холодна.
Руфін визволяє свою руку.
А дай чоло?
(Хоче помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову.)
Руфін Ні, я сього не зношу!
К р у с т а А якби се була рука жіноча?
(Знов грубо сміється, раптом уриває.)
Ага, до речі, я зустрів Прісціллу на вулиці, кудись так поспішала, що я не встиг і привітатись гідно.
Чи то ти часто так її пускаєш ходити пізно, ще й саму, на місто?
Гай-гай, се необачно, любий друже!
До жінки ока треба, мура й кия.
( Сміється.)
Руфін (холодно)
Ти міг би ощадити стільки слів.
Вона пішла по лікаря для мене.
К р у с т а (облесливо)
Яке то щастя мати жінку дбайну!
І як се ти не жалуєш дружини?
По лікаря нехай пішов би раб, а жіночка б тебе гляділа вдома.