Руфін
(зіходить з триклінія в садок до тих, що ждали там) Шановні гості, я прошу до хати.
Парвус
(непривітно)
Ми тут не гості, ми прийшли на збори.
Руфін
(лагідно)
Я знаю. Тож прошу почати збори, а сам я повартую коло хвіртки, щоб знову хто непроханий не вліз.
Парвус (крізь зуби)
Запізно трохи....
Руфін
Що?
П а р в у с (не відповідає і звертається до інших)
Так що ж, ходімо?
Диякон Нам треба ще єпископа пождати.
Руфін стає коло хвіртки і засовує її. Чутно, як хтось хутко стукнув у неї.
Руфін
Хто там?
Голос за хвірткою Господній раб.
Руфін одчиняє. Увіходить єпископ і з ним кілька християн і християнок.
Диякон
От і єдископ!
Єпископ
Мир, браття, вам.
Громада
І духові твоєму.
Диякон
Благослови нас, отче превелебний.
Диякон, а за ним усі, крім Руфіна, підходять під благословення до
єпископа.
Єпископ
(до Прісцілли, показуючи на Руфіна, що стоїть осторонь) Чи се господар хати?
Прісцілла
Так, мій отче.
Руфін (до єпископа)
Я сам і дім мій до твоїх послуг.
Парвус тим часом щось сказав на вухо дияконові.
Диякон (до єпископа)
Я маю щось довести, володарю, до твого відома зовсім зокрема.
Єпископ відходить з дияконом трохи осторонь і, перемовивпіи нишком кілька слів, знов приступає до гурту.
Єпископ
Ходім до хати і почнімо збори.
Всі, крім Руфіна, подаються йти, але єпископ рухом спиняє Пріс-
ціллу.
Ти поки що зостанься з чоловіком.
Ненадовго,— тебе покличуть згодом.
Прісцілла, здивована і збентежена, мовчки відходить до Руфіна
попри хвіртку.
(До Редівівуса і Ренати.)
Ви теж не входьте, поки вас покличуть.
(До диякона стиха.)
Се молодим не випадає слухать.
Єпископ і громада увіходять у триклініум, диякон замикає двері від саду. Руфін і Прісцілла зостаються біля хвіртки, а молода пара проходжується по саду, тихо розмовляючи.
Руфін
Коли б ти знала, як мене тривожить се несподіване втручання Крусти!
Прісцілла
Коли ти так боїшся, то скажи, ми зараз підемо з твоєї хати десь інде, може, хто притулок дасть.
Руфін А я куди піду?
Прісцілла Самому буде
і тут безпечно.
Руфін
Як же ти гадаєш, за кого я боюся?
Прісцілла (стискає руку)
Вибачай!
Я справді щось не до ладу сказала. Руфін
Які то причандали ніс отой, що по тобі прийшов?
Прісцілла
Він наш диякон і ніс потрібні при відправі речі: платину, чашу й інше.
Руфін
Нащо ж то?
Яка ж то має бути в вас одправа?
Прісцілла Сього тобі сказати я не смію.
Руфін ( вражений)
Невже ти не впевняєшся на мене?
Прісцілла
Сього не вільно знати й неофітам, поки вони не введені у хрест, се божа таїна, свята встанова.
Одно сказати можу: в тім нічого злочинного немає, ні гидкого, і вірити мені прошу. Ти віриш?
Руфін (просто і щиро)
Тобі я завжди вірю без вагання.
Але скажи, коли сказати можна,— зібрались ви не тільки для відправи?
Прісцілла
Ні, єсть і другі справи. В нас тепера велика чвара церкву роздирає, змагання йде, коли справляти паску, чи в той час, як юдеї, чи не в той.
Руфін
Чи се ж так важно, що для того варто на небезпеку наражатись?
Прісцілла
Важно.
Се може церкву розколоть надвоє.
Руфін
Ви не могли пождати?
Прісцілла
Не могли, бо паска незабаром, треба зважить.
Руфін мовчки здвигає плечима.
Ще й інша справа є нам до обради: чи дозволять жінкам пророкувати?
Руфін
Хіба сей дар від дозволу залежить?
Прісцілла
Не всякий може ним послугуватись, хоча б і мав його, коли від того для церкви може вийти шкода. Тим-то і ми, жінки, повинні буть на зборах, бо нас обходить сеє близько.
Дивно,
невже й ця справа теж така нагальна? Прісцілла
В єретиків жіноцтво пророкує, і шириться та єресь, мов зараза, вона страшна для церкви, мов чума, і зволікати ніколи з рятунком.
Руфін Ти щиро се говориш?
Прісцілла
Так, Руфіне,— для мене церква дорога, як мати, як рідна мати; все, що їй на шкоду, болить мене, і мучить, і турбує.
На ліки їй віддати я готова і кров свою, й життя.
Диякон (вихиляється з дверей)
До збору, сестрої
Прісцілла йде в триклініум.
Стук у хвіртку.
Руфін
Хто там?
Голос Люцієвий
Кней Люцій.
Руфін (одчиняє йому)
Відпровадив Крусту?
Прісцілла (з порога триклініума)
Ренато! Редівівусе! До гурту!
Рената і Редівівус входять в триклініум.
Люцій
Так, відпровадив. Посеред дороги він мало-мало не звернув на бенкет знов до Летіція, та я завів його до хати, і поклав на ліжко, та ще й приспав, як мати немовлятко.