Диякон
Сторожа в перистилі! Зрада, зрада!
Ховайтеся, рятуйтеся, хто може!
(Завважае центуріона з вігілами і мовчки застигає на
місці.)
Н а р т а л (вибігає)
Де зброя? Гей, Руфіне! боронімось!
Руфін
Я зброї не здійму на слуг закону.
Його в’яжуть, він не борониться.
Прісцілла (кидається до Руфіна)
Мене в’яжіть! мій чоловік не винен.
По знаку центуріона вігіли в’яжуть її вкупі з Руфіном. Центуріон Хто винен, хто не винен, суд рішить.
Єпископ повагом виходить і став на порозі.
Н а р т а л (виривається і бореться з вігілами)
Не смієте в’язати! Я не злодій!
Єпископ Нам сказано: не супротився злому.
Нартал кидав боротьбу і дав себе зв’язати.
Єпископ зіходить вниз і сам дав собі зв’язати руки. Вся громада чинить те саме за його прикладом.
ОСОБИ III ДІЇ
Руфін Редівіву с
Прісцілла Рената
Аецій Панса Аквіла
Люцій Флегон
Нартал Урбан
[Парвус] Фортунат
Єпископ Нофретіс — рабиня Прісціллина.
Диякон Ключартемничний.
Т е о ф і л
Сторожа при темниці. Християни і християнки, що були забрані в Руфіновому домі.
Темниця, чимала, тільки дуже низька, з малими, ширшими як довшими віконцями під самою стелею. Світло падав скупо, і тільки привичне око може розглядіти добре людей, що сидять та лежать долі або снуються з кутка в куток одноманітним кроком, брязкаючи кайданами. Серед в’язнів в Теофіл, Парвус, Фортунат, Єпископ, Диякон, Редівіву с, Рената і всі, що були на вборах у Руфіна. Н а р т а л прикований до стовпа посеред темниці на короткім ланцюгу, кайдани дуже гальмують всі його рухи, але він дуже неспокійно поводиться і скільки може ворушиться.
Диякон
Щось довго не приводять їх назад.
Фортунат
Либонь, їх знову на тортури взято.
Люцій
І нащо се? Адже Руфін сказав все так по правді, як повинен суддям казати чесний римський громадянин.
Парвус (крізь зуби)
І навіть більше того...
Люцій
Що ти кажеш?
Що значать сі слова?
П а р в у с (понуро)
Я так, нічого...
Одно мене дивує, що Руфін,
той «справедливий римський громадянин»,
не ознаймив так просто, як усі ми:
«я християнин», а крутив, крутив, сюди й туди, і сяк і так...
JI ю ц і й
Неправда!
Ніяк він не крутив, сказав одразу:
«Я добре знав, які то й нащо збори, і самохіть, не змушений ніким, їх запросив до себе в хату». От що префектові сказав він, я те чув і все затямив що до слова.
П а рвус
Добре,
хто має добру пам’ять! А скажи лиш, коли ти так усе запам’ятав,— що він сказав, коли суддя спитався, чи признається він до християнства?
JI ю ці й
Що ж! він сказав: «Судіть мене за вчинки».
П а р в у с
Хіба се просто й щиро? а згадай же, що він сказав на запит, чом у нього не слідно культу цезаря в господі.
«Сим нехтують не тільки християни!» — сказав Руфін, прегордо усміхнувшись, і більш нічого не схотів казати.
Ні, правда, ще сказав, і се найгірше, коли його про заміри спитали, які він мав, нас кликавши до себе,— він відповів: «Що заміряв, те сповнив».
JI ю ц і й Нічого тут лихого я не бачу.
П а р в у с (вибухнув гнівом)
Авжеж! Бо й ти в компанії з ним був, ті «заміри» сповняючи!
Люцій (не розуміючи)
Що значить...
(Раптом догадуючись.)
Ти, слухай, договорюй все до краю, коли почав, або не починай, а то сичиш, мов гадина підступна.
П а р в у с
(до громади)
Се так патрицій-християнин каже. Лагідний, добрий, ввічливий.
Люцій (трохи засоромлений)
Ні, справді, коли в чім винуватиш, то кажи виразно й просто, як годиться браттям. Адже ми вкупі носимо кайдани, однакова всіх нас чекає доля...
П а р в у с
Ну, се ще невідомо, хто як довго носитиме кайдани та й яка кого спіткає доля...
Люцій
Нам відомо, що ми засуджені на смерть.
П арвус
Тоді вже, як вирок збудеться, відомо буде, хто справді з нас засуджений, хто ж тільки про людське око. Зроду не повірю, щоб той, хто вояків на нас привів, міг бути справді скараний на горло.
Хіба що судді зрадою заплатять тому, хто зрадив нас.
Фортунат
Нас Круста зрадив, се ж річ відома нам усім,— навіщо заводити розмови небратерські?
Парвус
Та Круста Крустою, а де ж був Люцій, поки центуріон прийшов по нас?
Люцій
Приспавши Крусту, я назад вернувся, і ми з Руфіном розмовляли.
Парвус
Дивно!
Патриції, замість іти на збори, ведуть якісь балачки по кутках!
Однак ти на суді щось перемовчав, про що була розмова межи вами.
Люцій
Я не хотів пошкодити Руфіну, бо кожен сам про себе хай свідкує; я навертав його на нашу віру і мав от-от в громаду нашу ввести...
Парвус