Тоді-то й почалася повна влада, безмежне панування надо мною.
Ох, як же тяжко я тоді страждав!
Не знав ти, як було ридав я гірко по ночах, як оплакував неволю.
І жалував про ту залізну клітку, де я був тілом раб, душею вільний.
Та вороття мені вже не було.
Краси Італії, багатства Рима і скарбів розуму не досить стало для відпущеника, що ти розпестив.
Зопсована душа запрагла неба, розкоші вічної, надземних скарбів, і я за них продав і честь, і гордість.
JI ю ц і й Але здобув любов і спокій духу.
Н а р т а л Неправда! Сам ти знаєш, що неправда!
Я не навчився ворогір любити, я сам себе дурив, що їх люблю, щоб хоч обманом запобігти неба.
Але ж обманом неба не здобути, і я зламав себе зовсім даремне, я на безслав’ї гину — ні за віщо! прикутий, мов собака, до стовпа,— от надгорода за життя собаче!
Я не любив нікого, окрім тебе, тебе ж любив, як пес той свого пана, бо я не. знав, що ти найгірший ворог, а то б ненавидів тебе й тоді так, як тепер. Але ж я тільки тута, на довгому темничному дозвіллі, збагнув усю глибінь моєї ганьби і твій злочин.
JI ю ц і й (з глибоким почуттям, щиро)
Моя дитина бідна!
ІІартал проривається коротким риданням, але зараз гамує його в собі силоміць.
Нартал
Мовчи! Мовчи! Ти знов мене оплутать, піймати в пастку хочеш? Знаю я тепер всі підступи лукаві римські.
Я зрозумів тепер, що вас призводить, вас, вояків жорстоких, переймати релігію любові та покори,— ви сковуєте тим ще не закутих, без війська хочете весь світ зажерти, всіх варварів в кормигу запрягти, всі Карфагени зруйнувать без зброї.
Хіба ж неправда?
Люцій мовчить
Га, мовчиш, мовчиш? Ага, я наступив тобі на горло?
Люцій
Ні, ні, пожди! Яка ж кормига буде? Нехай над вами Рим і запанує, але ж не зброєю, любов’ю тільки.
Нартал
Хотів би ти, щоб Карфаген тепера над Римом панував, хоч би й любов’ю? Люцій мовчить.
Тепер мене нічим ти не одуриш, нічим не зв’яжеш дикої душі!
Ох, якби тільки сих кайданів збутись, помстився б я на Римові!
Люцій
Нещасний!
що б ти зробив?
Нартал (раптом вигукнув на всю темницю)
Пожар пустив би в Римі! В громаді чутно крик жаху.
І римський попіл вітром би розвіяв, і сіль посіяв би па пожарині, щоб і трава не виросла!
Дехто з християн
О боже!
Що тільки сей безумний варвар каже?
Фортунат Коли б там ще дозорці не почули...
Люцій (уже трохи суворим голосом)
Ти плещеш неподобне. Се неправда.
Ти б не одваживсь на таке ніколи.
Нартал Я б не одваживсь?!
(Раптом замовк, потім глухо застогнав.)
Адже правда! правда! згноїв мою одвагу Рим!
Бурно ридав з лютості і з жалю. Люцій стоїть коло нього мовчки, опустивши руки, далі, зітхнувши, відходить.
Нартал
(заводить так, що нагадує орієнтальний надгробний спів-
плач)
Ой горе, горе! Батьківські намети!
Нащо я зрадив вас? О ясна зброє, чом я тебе на ворога не зняв?
Ф л е г о н (з марновірним жахом)
Хто меч підійме, від меча загине.
Нартал (з раптовим поривом, немов з радістю)
Боги мої! Яка почесна смерть!
Чом я про се давно не догадався?
(Сміється спазматично, потім уриває.)
Ех! є про що журитись! От візьмуть нас, і варварів, і римлян, чорних, білих, гарненько всіх засмолять і запалять, мов скіпочки. І будем ми світити в садах у цезаря,
(знов зо сміхом)
мов світло правди!
Єпископ
Безумний мовив мудро ненароком:
«Ми будемо світити світлом правди».
Се пам’ятаймо і радіймо серцем, що бог сподобив нас такого щастя.
Співаймо алілуя!
Диякон (а за ним хор християн)
Алілуя!
Осанна в вишніх! Слава в вишніх богу!..
Шалений сміх Нартала покривається голосним екстатичним співом християн. Одчиняються двері, і сторожа вводить скованого Руфіна, в самій туніці, без тоги, він блідий, змучений, ледве переступав ногами, слідом за ним вносять Прісціллу з слабкими ознаками притомності.
Начальник сторожі (до в'язнів)
Гей ви! Чого се так розвеселились?
Доволі галасу?
Спів утихав. Нартал тільки не втих.
(До сторожи)
Сього замкніте у карцер на ніч.
(Показує на Прісціллу.)
Тут її кладіть.
Вона, напевне, вмре сієї ночі.
Показує місце в ніші, де й кладуть Прісціллу на соломі, Руфін сідає коло неї долі, прихилившись до стіни.
(До Руфіна.)
А ти надумайся, натисни пам’ять, а то як візьмем завтра на тортури, то вже не випустим живим. Добраніч!
Виходить з сторожею і з Нарталом.
JI ю ц і й
(надходить до ніші. Пошепки до Руфіна)
Вас мучили?
По тілу Прісцілли пробігає тремтіння.
Руфін (махає на нього рукою)
Не згадуй... не питай... не озивайсь, нехай вона спочине.