JI ю ц і й (ще тихше)
А ти?
Руфін
Я так... я буду коло неї... лиши нас...
Люцій відходить набік.
JI ю ці й
(до Парвуса, що стоїть при стіні, супротилежній ніші, поруч з пресвітером Теофілом)
Що, твоє сумління чисте?
П а р в у с
Чому ж бо ні?
Люцій
(показує на нішу, де лежить Прісцілла, а коло неї сидить
Руфін)
Ти бачиш тих обох?
П а р в у с Так що ж? Хіба то я завдав їм муку?
Люцій А що ти говорив тут, пригадай?
П а р в у с Що говорив, те й знов сказать готовий.
Люцій Ти знаєш, за що мучили Руфіна?
Парвус
Обох їх мучили, щоб допитатись, хто був той другий, що покинув збори укупі з Теофілом.
Люцій
Ну, і що ж?
Ти чув, що говорив отут начальник?
Парвус Прісцілла вже ж не скаже, хоч і знає!
Люцій
Але й Руфін...
Парвус
(перебивае)
Не знає, то й не скаже, а якби знав, то певне б не мовчав.
Люцій (ледве-ледве панує над собою)
Ти доведеш мене до божевілля чи до гріха!
Теофіл (озивається повагом)
Ти, Люцію, даремне сам знов розпочинаєш ту розмову, що раз уже до лиха довела.
Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло.
Я думав, хай тобі вже краще Парвус «Хомою неймовірним» видається, ніж в другові пізнати Юду маєш.
Люцій
(спалахнувши)
ІУДУ?- Теофіле, ти подякуй своїй сивизні, що стерпів я сеє.
Теофіл
Сивизна ж та мені не дозволяє словами розкидати необачно, я тільки те кажу, чого я певен.
Чи знав Руфін товариша мого, того не відаю й казать не буду, але ж як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії *, те чув я на власні вуха.
Люцій
(здивований до краю і збентежений)
Ні, ти помилився,
тобі причулося.
Теофіл
Скажи ж ти сам, від кого Круста міг про те дізнатись, що «давній друг Руфінового батька вернувся з Галлії»? По сих ознаках знайшли мене й забрали. А раби Руфінового дому вже до краю мене вклепали.
Люцій
їх же кликав Круста І
Теофіл
Раз і Руфін покликав.
Люцій
Теофіле?
Руфін тебе не знав, я запевняю,
він батька втратив ще малим хлоп'ятком
і друзів батькових з очей втеряв.
Про те, що ти вигнанцем був і де, ніяк не міг він знати.
П а р в у с
А Прісцілла чи не могла йому сказать?
Т е о ф і л
Нічого
додати чи відняти більш не можу.
Що знав, те я сказав.
(Відходить до другої стіни.)
П а р в у с (єхидно до Люція)
А ти що скажеш?
Люцій (не вважає на нього, в задумі)
Ні, ні... се щось не так... не може бути...
(Підходить до ніші.)
Прости, Руфіне, маю щось питати.
Руфін Не можна потім?
Люцій Ні, нагальна справа.
Руфін
(з великим зусиллям встає. Люцій йому помагає, вони відходять трохи далі від ніші, туди, де стоїть Теофіл; Руфін прихиляється до стіни. Парвус, побачивши те, надходить ближче до їх)
Ну що там?
Люцій (поспішно, без намислу)
Ти казав про Теофіла що-небудь Крусті?
Руфін
(пригадує)
Теофіл? Се хто?
Люцій
(показує)
Оцей старий.
Руфін
А, сей... Стривай, згадаю. Як се було?.. Щось Круста здивувався, що гість мене не знає, тут я мусив щось вигадати раптом...
(Спиняється, тре собі чоло.)
Люцій
Ну і що ж? Руфін
Здається, я сказав, що він друг батьків і довго в Римі не бував... здається, сказав, що він з Германії приїхав.
Люцій
Не з Галлії?
Руфін
Чи з Галлії... тепера вже не згадаю, що я плів тоді, бо я й тоді не дуже теє тямив.
Та нащо се тобі?
Люцій Так, Tpef6a знати.
(До Теофіла.)
От бачиш, се випадок нещасливий,— він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою. Бач, як се просто!
Руфін
З якою правдою? Який випадок?
Т е о ф і л
Випадок той, що по твоїх словах мене у Римі викрито.
Руфін
(мов ужалений)
Що кажеш?! Теофіл
Те, що було.
Руфін
А чом же на суді мене про те нічого не питали?
Теофіл
Бо як мене взяли, то я признався, хто я і звідки,— що ж було зрікатись?
П а р в у с (надійшов тим часом до їх)
Та шпигів добровільних не питають прилюдно судді.
Руфін Шпигів добровільних?!
Ти...
Люцій (бере його під руку)
Дай, я проведу тебе назад. Прісцілла там сама.
Руфін
Ні, я не можу
сього так залишити.
Люцій
Та нема що про се балакати, се ж ясна річ: випадок нещасливий, Теофіле, адже й тобі се ясно?
Теофіл
Що я чув, те я сказав, нічого більш не знаю.
Хай бог твоє сумління судить. (Відходить у глибину темниці.)
Руфін
(услід Теофілові)
Слухай!
Я Римом присягаю...
Теофіл не вертається і не озивається.
Парвус
Не приймаєм такої присяги. Лиш бог єдиний, якби посвідчив, був би свідком певним.