Молодий римлянин (дивиться в далечінь, прижмуривши очі)
Гарненька.
Ремісник (що сидить коло клієнта)
В християн вона не зветься Негріною, для них вона Рената.
Клієнт А ти ж се звідки знаєш?
Ремісник
(ніяково)
Та... не знаю... так якось... чув.
В цій же дії після слів:
G та.рий ...лиш над хоробами він має силу.
далі йшло:
Хлопець Втім, Ескулап найдужчий!
Старий
Ну, хто знає...
Я сам раз перевірив. В нас невістка була заслабла раптом на падучку, ми й лікарів скликали, і жерців від Еокулапа...
Хлопець Хто ж поміг?
Старий
Ніхто.
Та жінка десь назнала ворожбита з тих християн...
Хлопець Ну й що?
Старий
Прийшов він, руку поклав на голову невістці нашій і так в очах рукою зняв хоробу.
Стара жінка Так від руки самої й помоглося?
Старий Ні, він ще тричі богом заклинав. Стара Яким?
Старий Та християнським же, звичайно!
Стара А як же зветься бог...
І знову в цій же дії після слів:
Клієнт
(скрикнув)
Прісцілла варвара поцілувала!
далі йшло;
Римлянин в далматиці її, не бійсь, не відштовхнув.
Клієнт
Іще б пак!
Мене аж завидки беруть...
Римлянин в далматиці Ти хочеш туди до їх! Ну, що ж, я поможу. (Голосніше, немов виказуючи на клієнта) Сей чоловік...
Клієнт (з жахом)
Патроне! що за жарти?
Римлянин в далматиці регоче.
Матрона (соромливо закриваючись)
Матрона варвара...
Ще після слів:
Голоси Народові й сенатові хвала!
далі йшло:
Клієнт
(до римлянина в далматиці, свого патрона)
Як се шкода, що вони обоє почеснішого стану. От би добре, коли б і їх віддано до театру!
Патрон В твоєї героїні добрий голос, чи є талан сценічний, ще не знаю.
Оце побачимо...
(дивиться)
Прощання сцена мені не до смаку. У них се нудно.
Римлянин в далматиці Ну, знов прощальна сцена! Як се нудно!
(Позіхає і одкидається на спинку лавки.)
Клієнт (що весь час дивиться)
Найкраще з Люцієм Руфін прощався.
Патрон Так?., все одно...
Крім того, у чистовому автографі п’ятої дії є два незакреслені варіанти, які переписані начисто, але не увійшли до остаточного тексту. Після слів:
Жінка Хіба ж то християнин?
далі йшло:
Жрець Ну, а хто ж?
Там хтось пожартував собі з тієї, що на суді, високої матрони, він і скипів.
Жінка Та, може, він їй родич або коханець.
Ж р е ц ь Родич не сидів би в лавках з простацтвом. А якщо коханець, то, значить, християнин, бо з чужими вони не водяться.
Жінка Еге ж, якраз!
До нас оті святі ще й як вчащають! сестричками зовуть... такі масні...
Ну й красні є між ними! В нас одна за «братиком» побігла на край світу.
Жрець От диво, що така, як ти, побігла!
Жінка А за такими, як ти, я не біжу.
Жрець
Я жрець! Не смій рівняться до мене.
Жінка Видала я ще і не таких жерців, бували в мене й ті, що в білих шатах.
Грек (до жінки)
А в тебе все бувають християни?
Трохи далі, після ремарки:
Старий патрицій пускає її на своє місце, сам сідає біля комонника, але той раптово встає і виходить геть.
Далі йшло:
Старий патрицій Який він нарваний, оцей вояк!
Матрона Признати мушу, хоч мені він родич.
Патрицій Тобі, я бачу, шкода християн.
Матрона
О ні! ані краплиночки! Се жарт.
Голос покликача Кней Люцій просить взяти до уваги...
З чорнового автографа Леся Українка не переносить до остаточної редакції великі, художньо викінчені сцени. Так, в кінці другої дії вона знімає діалог між Руфіном і Люцієм. Після слів:
Люцій Не так, Руфіне. в чорновому автографі йде:
Тут п’яний Круста розумом простацьким та грубими словами те завважив,
чого мудріші люди ще не знають, у що тверезі голови не вірять, чом ображаються гордливі душі, проте ж його пророкування вірне: Христос погодився із Діонісом, бо Слово вже з Ідеею з’єдналось.
Руфін
(смутно)
Ні, вір мені, боги не воскресають.
Міг Діоніс воскреснуть з Адоніса, бо Адоніс був смертний, а по смерті герої часто робляться богами у пам’яті своїх нащадків. Певне, так і герой юдейський з Назарета дістався на почесне місце в небі.
З рук смерті люди дістають безсмертя. Не так бог. Бог мусить жить невпинно, бо як умре, то вже не воскресає. Платонова ідея не вмирала, тому її не зодолало й Слово і мусило погодитися з нею.
Коли ваш бог живий, а наші вмерли, то згода межи ними запанує хіба тоді, коли вже й ваш умре.
Люцій Наш бог не може вмерти!
Руфін
Час покаже. Тепер не ви, а ми в жалобі.
Коли вже справді вмер наш Діоніс, то вічний жаль зостанеться по ньому, бо він уже не встане з мертвих... Бачиш, тут статуя стояла Діоніса, тепер тут яма — не спіткнись на неї як-небудь в темряві — сю порожнечу уже ніщо заповнити не може...