Джонатан
Шановний батьку, я тямлю, що й така мета негожа, та чей же не така бридка, як тая,
що би гадали: він привів дикарку, щоб з неї статую зробити. Справді, я бачив сам, як він її ліпив.
Г одвінсоп
Се, кажеш, не така бридка мета?
Зробить кумир з поганки, ледащиці — се ж гірший гріх! Адже вій тим порушив господню заповідь страшну, велику, за неї ж до найдальших поколіннів на нас помститься бог, як ми сами не помстимось. Так само й те, що Річард не сам оце робив,
(показує на свою подобизну роботи Деві) але призводив недолітка бридоті иомагати — гріх непростимий. У письмі святому стоїть:
(розгортає Біблію)
«Хто сих малих на гріх призводить, тому було б вже краще, якби жорна млинові почепить йому на шию і в море кинути».
Річард
(саркастично показуючи на подобизну Годвінсона)
Чи ти вважаєш,
що й се кумир?
Годвінсоп (спустивши очі на Біблію)
Розмова з нечестивим і праведні уста споганить може.
(До громади.)
Хто двигає такі гріхи важезні на скутій нечестю своїй душі, тому нема ні прощі, ні рятунку.
К а л е б
Воио-то так показує. А все ж
тут десять раз годиться приміряти,
щоб відрубати так як слід, по правді.
Так, батьку мій! Сама свята премудрість твоїми се устами промовляє!
Важкі гріхи, се правда, взяв па душу нещасний мій товариш!..
Р і ч а р д
Джонатане,
«цілуючи, ти зраджуєш»?
Джонатан
Ні! Свідчусь моїм життям: і я не краще жив, але господь моїм гріхам потерпів — в той час, як я вже став на край безодні, він дав мені пізнати путь правдиву.
Абрагам Сміт Бува, що бог в останній час покличе.
Джонатан (до Абрагама Сміта)
І тим-то наш господь Ісус Христос казав прощать не тільки що...
Г од в і нсо н
(що ретельно шукав у Біблії весь час, часом одриваючись для реплік, робить раптовий жест Джонатанові, аоїс той
з несподіванки замовкає, а Годвінсон звертається до Калеба)
Мій брате, ти помилився, що йому дозволив прилюдно промовляти. Ось поглянь, що тут стоїть,
(Посуває книгу Калебові і читає, роблячи пропуски та натискуючи на особливо важні слова. Калеб стежить очима по книзі за читаним і безгучно порушує устами, немов повторяє за Годвінсоном, та потакує головою на притисках)
«Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу. Так само й коваль... так само й гончар...
серце свое віддає, аби скінчити начиння. Всі вони на руки свої надіються... Без них місто не заселиться, але на престолах суддів не сядуть і закопу судового не розмислять та й не мають вирікати вироку чи присуду...»
К а л е б
(після читання б'є себе по лобі)
Гай-гай! стареча пам’ять!
Виразно ж тут стоїть, що жоден майстер на судьбищах не має промовляти.
(До Джонатана.)
Замовкни, сину, й сядь.
Джонатан покірно вклоняється і, зітхнувши, сідає.
Годвінсон (знов посуває Біблію до себе)
І ще є слово:
(читає)
«Хто каже про нечестивого, що він праведний, той буде проклятий від людей і зненавиджений межи народами».
Абрагам Сміт Рятуй нас, господи, і заступи!
Джонатан
Я праведним його не називав...
(Обриває, глянувши полохливо на Калеба, що робить йому знак мовчати.)
К а л е б (до Джонатана, добродушно)
Не бійся, ми по правді все розважим, а ти мовчи, тобі мовчати личить.
Годвінсон Щоб не було спокуси, краще вийди.
Джонатан, жалісливо глянувши па Річарда, що відповідає йому іронічним усміхом, виходить.
К а л е б (до громади)
Що Річарда ніхто не назове в нас праведним — про се і мова зайва, та не хотілось би його лишити без порятунку.
Р і ч а р д
Я не погибаю!
Метью Фільдінг
Ну, та й загонистий!
К а л е б (до Річарда)
Ні, сину, гинеш, хоч, може, й сам того не тямиш.
(До громади.)
Браття,
я б ще гадав йому почасувати — тож і Содому бог почасував — він, може, схаменеться.
Г о д в і н с о II
Чесний брате, коли він досі ще не схаменувся, на що ти ще надію покладаєш, які ознаки бачиш каяття?
К а л е б (заклопотано)
Ознак, то правда, начеб і немає... а все ж з ним варто ще поговорити.
От мати Річардова чесна жінка, богобоязна, чей направить сина на добрий шлях.
Е д і т а (глухоу але зважливо)
Я мушу вам признатись, . що я на сина втратила надію.
Він слів моїх до серця не приймає.
Годвінсон
Ще заповідь порушена: він матір не поважає.