А що ж би я зробити міг для вас?
З охотою зроблю й без відробітку.
Б р у к л і Чи не дали б мені оцю фігуру?..
(Показує на статую.)
Вона ж, либонь, дарма стоїть у вас?
Мені б здалась...
Р і ч а р д
А вам вона навіщо?
.Бруклі
Бо тії пані завжди химерують,
усе їм не потрапиш,— хто ж їм винен,
як не хотять стояти?
Р і ч а р д
Ну, так що? Пробачте, я щось вас не розумію.
В нас мова йшла про статую...
Бруклі
Отож,
бо я б на неї сукні приміряла, щоб дам не мучити...
Р іч а р д
Що?! Як?!
(Німіє, запалений гнівом.)
Б р у к л і
(злякано)
Простіть...
Я... я не знала... я не хотіла...
Р і ч а р д (помалу схаменувшись)
Добре,
нічого вже... Лишіть мене, я хворий...
А гроші ви таки візьміть. Прощайте.
Бруклі, збентежена, бере гроші, вклоняється, присідаючи, і виходить, зоставивши двері непричинені. Ледве вона вийшла, увіходять троє колоністів: Джонс, О’Патрік і Мак Гарді.
Всі три
Добривечір!
Р і ч а р д
(одвернувся до статуї, щоб сховати свою ще не зовсім ущухлу стурбованість)
Добривечір, панове!
Джонс
Працюєте?
Р і ч а р д Та... так...
О’ П а т р і к
(дивлячись на статую)
А що се буде?
Се вам замовила якась громада?
Р і ч а р д Ніхто не замовляв.
Джонс
Але ж ви, певне, збираєтесь продати вашу працю кудить далеко в церкву католицьку?
Р і ч а р д Не думаю, щоб хто її купив.
Мак Гарді А нащо ж се ви робите її?
Р і ч а р д Сказати правду, сам не знаю нащо.
Мак Гарді Так, для розривки, значить.
О’ П а т р і к
Що ж се буде?
Якась свята?
Р і ч а р д
Як вам сказать? Се — мрія.
О’ П а т р і к
Ну, добре, мрія, але що ж воно, до чого ніби?
Р і ч а р д
Трудно розказати, до чого, власне, нам потрібна мрія, і що вона таке, та, певне, в світі ніхто живий без мрії не прожив.
Мак Гарді
Та вже ж, поки людина молода, то все їй там якісь верзуться мрії.
О’ П а т р і к Звичайно, молодощі!..
Р і ч а р д
Але ж мрія не тільки молодим життя красить.
Мак Гарді
Та інше, справді, хоч і сивоусе, а бавиться, як молодик.
Р і ч а р д
Ні, мрія
не завжди бавить. Часом то за мрію річки криваві люди проливають.
Мак Гарді Хай бог хранить такого божевілля!
Річард
Хай бог хранить, хоч нас не сохранив. Адже і в нашій Англії веселій чимало крові пролилось за мрії.
О’ II а т р і к
Хіба ж таки єпископальна церква *, і десятина, й молитовник — мрії?
Мак Гарді А «прав петиція»? * А «пункти»?
Річард
Мрії!
Мак Гарді Та бійтесь бога! Що ви, пане майстре?
О’ II а т р і к
Се й ми по мрії аж за море гнались?
Річард
Так, мрія нас вела за океан, до неї ми крізь пущі пробивались, для неї ми терпіли тяжкі злидні.
О’ П а т р і к
Та що ж воно було за навождения, по-вашому?
Річард
Свята, велична мрія, що ніби люди можуть вільні бути...
Мовчання.
Д ж оис
(відставши давно від розмови, досі з нудьги проходжувався по хаті, тепер, скориставши з перерви, звертається
до Річарда)
А я до вас за ділом, пане майстре.
Оце я, бачите, грунтець купив та й глинище на ньому, а не знаю, чи путня глина. Ось дивіться, грудка, ви знаєтесь на тому.
Р і ч а р д
(роздивляється глину)
Для скульптури
вона нездатна.
Д ж о н с
Ні, я, власне, теє...
Мовляв би, на горшки чи не здалась би.
Ми, пане майстре, хтіли заложити всі три гончарську спілку. Ми б хотіли начиння вже не просте продавати, а делікатне. Люди багатіють, хвалити бога,— може б, нам сей торг пішов гаразд. Оце ж я маю глину, він
(показує на О'Патріка) хату дасть, а сей добродій —
(показує на Мак Гарді)
гроші.
А вас просив би я зразки ліпити,— ви чоловік тямущий і бувалий, набачили усякого начиння по тих Італіях... там лепський крам!
Так я гадав: як має майстер Річард знічев’я тут собі ляльки робити...
Річард (схопився з місця, за шапку)
Простіть, панове,., час мені до школи...
Чи пак до церкви... я піду... прощайте! (Виходить раптово.)
Д ж о н с Чи він здурів?
0’ П а т р і к Образивсь.
Мак Гарді
Я ж казав вам, що він дивак. Не варт було й вдаватись.
Д ж онс
Чого ж се він образивсь?
О’ П а т р і к
За ляльки.
Д ж о н с
Так то йому образа? Отакої!
Як трошки там людина пожартує...
Мак Гарді А він такий, що не приймає жартів.
0’ П а т р і к
(дивлячись у вікно)
Дивіться лиш, он майстер коло брами зустрівся з органістом і магістром...