Віра нас навчає, що в нас душа безсмертна.
Р і ч а р д
Ох, магістре! я в теє вірив, та тепер я бачу, що можна й душу задавити. Навіть раніш від тіла.
(Відходить трохи набік і схиляється до лутки вікна, захоплений жалем.)
М а г і с т е р (не дивлячись на Річарда)
Хто ж у нас, колего, тут душу давить? То в чужих краях, а в нас, в Род-Айленді, не накладають ярма на душу. Ви скажіть сами: хіба ви тут яку неволю знали?
Прийшли по волі й живете по волі.
Річард здригається при останніх словах.
Органіст
( нишком)
Лишіть його, магістре, він тремтить, немов струна розстроєна.
(Голосно.)
Магістре, мені додому час, а там і в церкву, бо треба репетицію зробити.
Чи разом підемо?
Магістер
Ходім, колего.
Органіст
Приходьте, майстре, згодом я заграю вам Stabat Mater *, що колись вам так сподобалась.
Р і ч а р д
Спасибі, тільки я проситиму, щоб Requiem * заграли.
Органіст Та не журіться, майстре, далебі!
Р і ч а р д Я не журюсь...
Органіст
Ну, прощавайте, майстре!
Магістер і органіст подають руки Річардові i подаються до дверей.
Магістер (на відході)
А диспут ми колись докінчимо.
Магістер і органіст виходять. Річард хвилинку стоїть сумний, далі швидко підходить до вікна, одчиняє його й гукає.
Річард Колего Брайд! Шановний оргапісто!
Органіст (підходить до вікна)
Що, майстре?
Чи ви знаєте ту пісню малесеньку про коника в траві: скрипів-рипів, ніхто його не слухав, а вмер — забули. Там такий і приспів: «Ой горе-горе, коника забули!»
Органіст
Се ж проти чого ви мене спитали?
Р і ч а р д
Ні проти чого, так. Се пісня лепська.
Органіст Я органіст, а — не співець. Прощайте! (Ображений відходить геть.)
Р і ч а р д
Колего Брайд!.. Не слухає... розсердивсь! Не хотячи, образив я людину.
Не зрозумів він... Та хіба се вперше, що тут мене не розуміють люди?
Та й нащо розуміти їм? Вони мені дали притулок, працю, спокій і... справді, волю. Хто ж із того винен, що в мене в грудях серце неспокійне, що попалив його якийсь вогонь, до варива та печива нездатний,— він, може б, міг па олтарі великім палить великі жертви всепаління...
Та де ж ті олтарі? Я наче бранець, що на чужій землі шанує бога, нікому не відомого в країні... (Задумується. Потім дивиться в вікно.) Мов примеркає... Тінь лягла від пущі... Он там дорога стрічкою біліє...
Щось мріє, наче хтось іде чи їде...
Отак і я прийшов сюди колись...
Тяжкий був шлях, не витримав би Деві...
(Співає впівголос.)
«Куди ви зібрались так пізно в дорогу, мій Річарде, добрий мій пане?» —
«Моя королево, моліться ви богу, то легше на серці вам стане».—
«Ніч темна на морі,— пождіть хоч до рана, мій Річарде, добрий мій пане...»
(Перестав співати.)
Забув слова, а голос пам’ятаю,— бувало, часто батенько співав...
А мати ненавиділа балади...
( Співає.)
«Куди ви зібрались так пізно в дорогу, мій Річарде, добрий мій пане?»
(Знов перестає.)
Як тут раптово западає вечір...
Чого воно? Бувало, так і в пущі...
Ніколи пе забуду того шляху...
(Співає.)
«Ніч темна на морі,— пождіть хоч до рана, мій Річарде...»
(Уриває, приглядається в вікно, далі схоплюється, придивляється пильніше на дорогу.)
А справді їде хтось?
Сюди? Здається... та невже?.. Мій боже!
Се Джонатан!
(Кидається до дверей, стрівається з Джонатаном, вони падають один одному в обійми.)
Мій друже! Джонатане! (Заходжується коло Джонатана, саджає його поза столом і частує, витягши дещо з шафки їсти й пити.) Сідай же, брате, відпочинь, приймайся!
Ти ж, певне, довго проблукав у пущі!
Тяжка дорога?
Джонатан
Ні, тепер не дуже, за стільки часу вторували люди.
Таки ж минуло вже немало років, як ти покинув нас.
(Придивляється до Річарда.)
А все, здається, ще б не пора тим рокам стільки срібла
на чорні кучері твої покласти.
Чи то ж і я змінився так?
Річард
(дивиться на Джонатана)
Ти? Ні,
не дуже... Як же ти сюди заїхав? Невже се задля мене?
Джонатан
Так, найбільше, а то ще й Ріверса я мав одвідать, до нього й діло є. Він, бач, до нас прохання слав недавно через люди, чи не дозволили б йому вернутись.
Річард
І що ж?
Джонатан
Дозволено.
Річард
А, так?.. Ну, як же
там маються твої?
Джонатан
Спасибі, добре.
Річард
(з видимим зусиллям і непокоєм)
А... в мене... всі живі?
Джонатан
Живі й здорові. Вони тобі вітання засилають.