Ну, знаєш, Юдо, я тепер кажу: доволі вже балачок! Бо як правда, що ти любив його, то те плюгавство іще мерзенніше. Убий, заріж, втопи, продай, та хоч без поцілунків!
Ю да
Я з тебе жартував. Той поцілунок зовсім холодний був. Я ж мусив якось признаку дать, котрого з гурту брати.
Прочанин
(тремтить від обурення)
Мовчи! Не говори! Чи теплий гад, розпарений на сонці, чи холодний — однаково бридкий!
Ю д а
Тепер я гад?
А хто мене хотів благословляти?
Вода ж моя, либонь, таки цілюща, бо ти її приймаєш.
Прочанин (раптово одвуязуе тикву)
Ось тобі твоя вода. Волів би на безвідді пропасти, ніж прийняти щось від тебе!
(Ллє воду назад у кухоль.)
Ю да (спиняє його руку)
Ну, діду...
Прочанин (вириває руку, мов опечений дотиком Юди)
Геть від мене, сатано!
(Тиква падає, вода розливається по землі, прочанин дріб-пою, старечою походкою поспішає до стежки.)
Будь проклят!
Ю д а
Не тобі мене клясти, бо він простив мене!
Прочанин
(обертається)
І після сього
ти не завісився?!
(Плює.)
Ю да
Ні, не простив!
Я пригадав — він докорив мені.
Прочанин
(перекривляв з огидою)
«Він докорив!» — Тебе убити мало!
Здіймає камінь і кидає на Юду, але камінь не долітає до Юди. Прочанин не оглядаючись спускається стежкою в яр і криється з
очей.
Юца стоїть хвилину, стиснувши голову руками, далі стукає себе кулаком по голові, хапає мотику і, не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестями.
2/11 1909
Драматичний етюд
ОСОБИ:
X у с а, або Хузан — приставник Ірода Антипи, тетрарха галі-лейського.
Иоганна — жінка його.
Мелхола— мати його.
С а б і н а — рабиня його.
П у б л і й — значний римлянин.
М а р ц і я — жінка його.
Управитель Виночерпедь Кравчий Раби Рабині
в домі Хусовім.
Діється в Галілеї, в домі Хусовім, за часів євангельських.
Світлиця в домі Хусовім уряджена по-східному, але з деяким грецько-римським впливом: в ній поставлено триклініум — три ліжка для бенкетів навколо круглого стола. Світлиця прибрана гарно, але видко, що покраси в ній давно не відновлялись і на всьому е слід не то що занедбання, а недостачі пильнування.
Хуса
(чоловік середнього віку, дуже чорнявий, кучерявий, кремезний, вираз обличчя у нього не лихий, але владний; увіходить заклопотаний і плеще кілька раз у долоні)
Гей, слуги! швидше! Хто з вас є? Сюди!
Увіходять:
управитель дому, виночерпець і кравчий. Управитель До розказу, мій, пане!
(Вклоняється, за ним інших двоє вклоняються мовчки.)
X у с а (до управителя)
Слухай, Сабо, сьогодні в мене будуть гості з Рима, високі родом гості! То пильнуй, щоб тут усе було як слід.
(До кравчого.)
Наїдки
подай нам тут
(показує на триклініум)
по римському звичаю. Пильнуй, щоб не було печені мало, як отоді, коли був Анцій в гостях,— се чистий сором був! Адже ти знаєш, що в Римі всі їдять багато м’яса?
Щоб скілька перемін було! Ти тямиш?
Кравчий вклоняється,
А поливка до риби щоб була така, як отоді, коли сам претор до мене завітав з тетрархом *. Претор хвалив її, я пам’ятаю.
Кравчий
(збентежено)
Пане,
такої поливки ми не зготуєм...
X у с а (суворо)
Чому?
Кравчий То вміє тільки наша пані...
Так що ж? Піди до матері моєї і попроси її...
Кравчий
(ще більше збентежений)
Не паніматка, іно дружина владаря мого тоді те готувала, по-саронськи, як з дому ще навчена...
X у с а (суворо)
Замовчи!
(До виночерпця )
Не забувай, що треба подавати фіали грецькі та етруські вази, а з наських подаси лиш того кубка, що з яшми — він оправний в чорнім сріблі.
Виночерпець (падає навколішки і здіймає благально руки до Хуси)
Хай не гнівиться пан мій велеможний на пса нікчемного, на марний порох!..
Немає кубка з яшми!
Ху са ( грізно)
Як нема?
Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею!
Виночерпець (падає ницьма)
Ох, мій гідний пане, не вкрадего його...
X у с а
То ти розбив?!
(Хоче вдарити його ногою.)
Виночерпець (захищаючи голову руками)