Выбрать главу

Ні, пане, ні! Взяла твоя дружина...

То з посагу її...

Ху с а (одвертається, глухо)

Іди з очей!

Виночерпець виходить як иобитий.

X у с а (до управителя)

Тут маєш застелити килими, жовтогарячі, крокосом заткані.

Управитель

(тремтячи)

Продано килими...

X у с а

(трохи вагаючись питати)

Хто їх продав?

Управитель

О, зглянься над рабом твоїм, владарю!

Май ласку, не вели відповідати!

(Складає долоні й покірно схиляє голову.)

Сам відаєш, чиї то килими...

(Замовкає.)

X у с а

(киває йому рукою, що розмова скінчена)

Іди, проси прийти до мене матір.

.Управитель виходить, за ним кравчий. Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випещену бороду і відпихаючи ногою стільці_тощо* коли трапляються йому на дорозі.

Н&заба ро-м. уві ход и т ь Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині.

Мелхола (до Хуси)

Чого ти старощі мої турбуєш?

Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене.

Вже надто запанів... Я не хотіла

рабам лихого прикладу давати, а то б і не прийшла...

(Далі воркоче щось невиразне. Рабині садовлять її на низьке крісло з подушкою.)

X у с а

Пробач, матусю, я не для себе турбував тебе.

Сьогодні, бач, гостей я сподіваюсь...

М е л х о л а (недочуваючи)

Га? Що ти кажеш?

X у с а (голосніше)

Жду гостей сьогодні!

М е л х о л а (воркотливо)

Так що ж мені до того? Ждеш, то жди...

X у с а

(подає знак рабиням, щоб вийшли, ті виходять. Хуса сідає коло ніг материних, на малій скамничці)

Матусю, ти ж тепер в моєму домі єдина господиня...

М е л х о л а (непривітно)

Ба! Тепер!..

А чи воно годилося, щоб тута молодша иадо мною старшувала?

Що заробив, те й маєш. Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині. Бачиш: тепер ти ні вдовець, ні молодець...

Як жінка десь повіялась на безвість, то мати знов «єдина господиня»...

Чи то ж воно надовго?

X у с а

Не картай.

Доволі з мене й так...

М е л х о л а

Егеж... доволі...

Як я тобі казала: одружись

тут, в Галілеї; хай і небагата,

хай не шляхетна буде, та покірна...

X у с а

Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід.

М е л х о л а

Та знаю, знаю,— понадився на ту саронську * вроду; але ж та врода, як саронська рожа,— розквітне на зорі, а вже в полудні осиплеться...

X у с а

Лишім про се, матусю...

Я, власне, хтів тепер тебе просити, щоб помогла мені гостей вітати.

Мелхола

Та що ж воно за гості? звідки?

Ху са

З Рима.

Високородний Публій і дружина.

Мелхола Не знаю я таких.

Ху с а

Почесні гості!

Він родич преторові...

Мелхола

Він римлянин?

Ху са Авжеж, матусю.

М е л х о л а

І вона римлянка?

X у с а (трохи нетерпляче)

Та певна річ!

М е л х о л а

Не розумію, Хусо, що мала б я робити з тими гістьми!

X у с а

Та що ж тут розуміти? — привітати, віддати їм належну шану, й годі.

М е л х о л а Хіба ти сам без мене не потрапиш?

X у с а

Коли б то Публій сам прибув, без жінки, то вже ж я б сам прийняв його. На лихо, я запросив його з жоною.

М е л х о л а

Нащо?

X у с а

Бо Публій сам не так мені потрібен, як горда Марція, його жона,— вона з родини цезаря і має велику силу там, у Палатині.

М е л х о л а

Де?

X у с а В Палатині.

М е л х о л а

Що воно за місто?

Ху с а

Та то не місто — цезарські палаты!

М е л х о л а

Далеко?

X у с а В Римі!

М е л х о л а

Та чого кричиш?

Я чую... Ну, якісь палати в Римі.

Так що мені до того?

Ху с а

(знизує плечима; нишком)

От нещастя!

(Голосно.)

Ну, бачиш, Марція...

М е л х о л а Хто?

X у с а

Тая гостя, що буде в нас сьогодні...

М е л х о л а

Та римлянка?

Ху са (ще голосніше)

Егеж, римлянка. Так вона про мене замовить слово цезареві може, коли я догоджу їй.

М е л х о л а

Догоджай.

Хуса кусав губи і одвертається від матері.

Мелхола (трохи лагідніше)

Коли вже я потрібна тій римлянці, то може на жіночу половину прийти до мене, я не бороню.

А тут мені сидіти не пристало.

X у с а

Матусю, се ж ніяк не випадає!

В римлян то звичай, що коли подружжя приходить вкупі, то й вітати треба обох укупі.

М е л х о л а

Ну, й вітай їх сам, чи нарізно, чи вкупі, як там хочеш...