Ні, пане, ні! Взяла твоя дружина...
То з посагу її...
Ху с а (одвертається, глухо)
Іди з очей!
Виночерпець виходить як иобитий.
X у с а (до управителя)
Тут маєш застелити килими, жовтогарячі, крокосом заткані.
Управитель
(тремтячи)
Продано килими...
X у с а
(трохи вагаючись питати)
Хто їх продав?
Управитель
О, зглянься над рабом твоїм, владарю!
Май ласку, не вели відповідати!
(Складає долоні й покірно схиляє голову.)
Сам відаєш, чиї то килими...
(Замовкає.)
X у с а
(киває йому рукою, що розмова скінчена)
Іди, проси прийти до мене матір.
.Управитель виходить, за ним кравчий. Хуса похмурий, роздратований проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випещену бороду і відпихаючи ногою стільці_тощо* коли трапляються йому на дорозі.
Н&заба ро-м. уві ход и т ь Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині.
Мелхола (до Хуси)
Чого ти старощі мої турбуєш?
Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене.
Вже надто запанів... Я не хотіла
рабам лихого прикладу давати, а то б і не прийшла...
(Далі воркоче щось невиразне. Рабині садовлять її на низьке крісло з подушкою.)
X у с а
Пробач, матусю, я не для себе турбував тебе.
Сьогодні, бач, гостей я сподіваюсь...
М е л х о л а (недочуваючи)
Га? Що ти кажеш?
X у с а (голосніше)
Жду гостей сьогодні!
М е л х о л а (воркотливо)
Так що ж мені до того? Ждеш, то жди...
X у с а
(подає знак рабиням, щоб вийшли, ті виходять. Хуса сідає коло ніг материних, на малій скамничці)
Матусю, ти ж тепер в моєму домі єдина господиня...
М е л х о л а (непривітно)
Ба! Тепер!..
А чи воно годилося, щоб тута молодша иадо мною старшувала?
Що заробив, те й маєш. Розпустив кохану жіночку — оце ж і дяка від молодої господині. Бачиш: тепер ти ні вдовець, ні молодець...
Як жінка десь повіялась на безвість, то мати знов «єдина господиня»...
Чи то ж воно надовго?
X у с а
Не картай.
Доволі з мене й так...
М е л х о л а
Егеж... доволі...
Як я тобі казала: одружись
тут, в Галілеї; хай і небагата,
хай не шляхетна буде, та покірна...
X у с а
Я взяв її не за саме багатство, не за самий і рід.
М е л х о л а
Та знаю, знаю,— понадився на ту саронську * вроду; але ж та врода, як саронська рожа,— розквітне на зорі, а вже в полудні осиплеться...
X у с а
Лишім про се, матусю...
Я, власне, хтів тепер тебе просити, щоб помогла мені гостей вітати.
Мелхола
Та що ж воно за гості? звідки?
Ху са
З Рима.
Високородний Публій і дружина.
Мелхола Не знаю я таких.
Ху с а
Почесні гості!
Він родич преторові...
Мелхола
Він римлянин?
Ху са Авжеж, матусю.
М е л х о л а
І вона римлянка?
X у с а (трохи нетерпляче)
Та певна річ!
М е л х о л а
Не розумію, Хусо, що мала б я робити з тими гістьми!
X у с а
Та що ж тут розуміти? — привітати, віддати їм належну шану, й годі.
М е л х о л а Хіба ти сам без мене не потрапиш?
X у с а
Коли б то Публій сам прибув, без жінки, то вже ж я б сам прийняв його. На лихо, я запросив його з жоною.
М е л х о л а
Нащо?
X у с а
Бо Публій сам не так мені потрібен, як горда Марція, його жона,— вона з родини цезаря і має велику силу там, у Палатині.
М е л х о л а
Де?
X у с а В Палатині.
М е л х о л а
Що воно за місто?
Ху с а
Та то не місто — цезарські палаты!
М е л х о л а
Далеко?
X у с а В Римі!
М е л х о л а
Та чого кричиш?
Я чую... Ну, якісь палати в Римі.
Так що мені до того?
Ху с а
(знизує плечима; нишком)
От нещастя!
(Голосно.)
Ну, бачиш, Марція...
М е л х о л а Хто?
X у с а
Тая гостя, що буде в нас сьогодні...
М е л х о л а
Та римлянка?
Ху са (ще голосніше)
Егеж, римлянка. Так вона про мене замовить слово цезареві може, коли я догоджу їй.
М е л х о л а
Догоджай.
Хуса кусав губи і одвертається від матері.
Мелхола (трохи лагідніше)
Коли вже я потрібна тій римлянці, то може на жіночу половину прийти до мене, я не бороню.
А тут мені сидіти не пристало.
X у с а
Матусю, се ж ніяк не випадає!
В римлян то звичай, що коли подружжя приходить вкупі, то й вітати треба обох укупі.
М е л х о л а
Ну, й вітай їх сам, чи нарізно, чи вкупі, як там хочеш...